Парадокси московсько-української війни – ласий матеріал для аналітиків.
Ми живемо в умовах гібридної війни, яку не було проголошено і в якій не буде параду перемоги. Підрозділи ЗСУ чи «Правого сектору» не дефілюватимуть парадним маршем по Червоній площі, не покладуть тіло Путіна у мавзолей до Леніна. Захід боїться розпаду РФ, і не приховує цього. Наша перемога буде полягати у тому, що Росія визнає можливість України розвиватися без російського впливу.
У цій війні військовий компонент не головний, оскільки росіянам важливо не стільки захопити території, скільки посіяти думку, що цей світ може існувати без незалежної України. Росія ефективно використали відому концепцію «м\’якої сили» Джозефа Ная (коли бажані результати отримують не примусом чи за плату, а завдяки привабливості дій) саме так вони формують картинку світу, яка потрібна Кремлю.
Ситуація в Україні змінилася дорогою ціною. Під час російсько-української війни 2014 – 2017 загинуло щонайменше десять тисяч українських громадян. Проте не полеглі українці змінили ставлення Заходу, а загиблі внаслідок знищення малайзійського Боїнга-777 влітку 2014 року у небі над Донбасом.
Глобальна мета Росії – знищення й відкидання на маргінес міжнародних відносин Євросоюзу
Інформаційна робота РФ проводиться паралельно на багатьох ідеологічних фронтах, в Білорусі й Молдові з\’являються нові російські медіа. З початку 2000-х років вливаються колосальні кошти у медіа та недержавні організації. Парадокс, проте більшість проросійських організацій з\’явилися за часів президентства Ющенка, особливо на півдні та сході України.
Насправді не лише Україна є ціллю РФ у її агресії. Країни Балтії можуть стати «великим трофеєм» для Росії, яка захоче продемонструвати власну можливість підняти ставки у відносинах з США. Глобальна мета Росії – знищення й відкидання на маргінес Євросоюзу, руйнування існуючого світового порядку.
Донедавна Захід дивився на нас очима Москви. Коли в Україні відбувався спалах інтересу до Голодомору, Росія реагувала книгами-відповідями – «Мифология «голодомора», «Кликуши Голодомора» тощо, відновлення історичної пам\’яті про УПА викликало потік російських «досліджень» про співпрацю УПА з гітлерівцями.
На відміну від нашого, російський ринок книгодрукування спрямований на підтримання російських історичних міфів і працює він на повну потужність. Проте зараз ситуація швидко змінюється (у 2014 – 2016 роках з\’явилася серія книг проекту Likбез. Історичний фронт «Історія без цензури», вийшла друком новітня «Історія українського війська»).
Ми повинні донести світу, хто такі українці і чого ми хочемо. Маємо пояснити це й самі для себе. Сьогодні важлива не стільки якість, як кількість – українських книг, фільмів, музики, коміксів, комп\’ютерних ігор. Необхідно їх подавати у форматах швидкого засвоєння. Чим легше буде сприйматися ідея українського патріотизму, захисту Батьківщини, тим успішніше ця ідея просуватиметься до своєї мети.
Малоефективно давати відсіч російському агресору, видавши ще 25 томів Енциклопедії українознаства, прикриваючись нею як культурною барикадою. Це мають бути чітко визначені ідеї, загорнуті у привабливу обгортку, які люди захочуть сприйняти.
Без існування злагодженої роботи всієї системи влади протидіяти Росії буде складно. Україна за роки незалежності могла довго імітувати бурхливу діяльність у будівництві держави, не дистанціюючись від Росії. Наслідки цього досі непоборні. На третьому році війни, згідно з опитуванням центру Разумкова 51% українців досі вважають росіян братнім народом.
З цим треба боротися насамперед шляхом переконання та інтелектуальної дискусії. Ця боротьба не буде легкою, проте вона є запорукою виживання та розвитку Української держави.