Проблеми блокади на Донбасі гостро стоять на порядку денному.
Викликає подив прагнення певних політичних сил продемонструвати свою активність в умовах, коли вся країна відзначає меморіальні дні Героїв Небесної Сотні. Характерно, що подібні спроби під різним соусом відбуваються практично щороку після 2014-го. Безсумнівно: в суспільстві є певне незадоволення владою, що природно для демократичного суспільства. Але не зрозуміло, чому для висловлення цього незадоволення використовують саме ці дні. Виходить, що ініціатори хочуть використати у власних інтересах хвилю суспільних настроїв, аби десь заручитися підтримкою тих людей, які з ними не вийшли б разом, якби це був усвідомлений вибір.
У контексті блокади на Донбасі не зовсім зрозуміло, чому ті, хто говорить, що Україна має визнати стан війни з Росією, паралельно закликають до того, аби Україна відмовилася від надходження критично необхідних енергетичних ресурсів для забезпечення безперебійного функціонування своєї енергетичної системи. Де в цьому логіка?
Окрім того, представники «Самопомочі», які доєдналися до вчорашньої акції протесту проти торгівлі з непідконтрольними Донбасу на Майдані, зарекомендували себе як прихильники гучних криків, але з низьким коефіцієнтом корисної дії. Згадаємо драму навколо вимог щодо проведення дострокових виборів мера у Кривому Розі, в якій так само брали участь Семен Семенченко і Єгор Соболєв. Вона призвела до закріплення і повної легітимізації Юрія Вілкула. Це повинно викликати певну недовіру.
В українському суспільстві існує попит на швидкі та ефективні дії – на так звану чарівну паличку, яка б ті проблеми, які накопичилися не лише за три останні роки, могла оперативно вирішити. Ініціатори блокади, яку вони перенесли у центр Києва (очевидно, щоб це стало більш медійною подією), ці настрої добре усвідомлюють. І вони, на їхній погляд дуже ефективно, працюють із семантикою. Застраріле слово «редут», яке було часто вживаним у ХІХ столітті, сьогодні в Україні асоціюється із позивним одного з командирів оборони Донецького аеропорту. Інших варіантів немає – у сучасній мові використовують здебільшого «блокпост». Принагідно можна згадати, як проводили аналогії між «сміттєвою блокадою» Львова та блокадою «торгівлі на крові» на Донбасі. Подібні семантичні ігри викликають, як мінімум, внутрішній спротив.
Те, що відбується сьогодні, – імітація бурхливої політичної діяльності. З огляду на потребу у значної частини суспільства швидких дій, зрозуміло, що влада мусить швидше реагувати на виклики, які наразі існують. Йдеться про унормування переліку товарів, які можуть перетинати лінію розмежування на Донбасі, про більш ефективний діалог влади і суспільства щодо питань, пов\’язаних з енергетикою. І, очевидно, про пошук грошей (найімовірніше, міжнародних донорів – ЄБРР чи Світовий банк), які могли б надати в короткий термін достатньо коштів для модернізації енергетичної системи України і її оптимізації з огляду на потребу споживання антрациту.
Ці питання гостро стоять на порядку денному. Але їх навряд чи можна вирішити, намагаючись натовкти пику поліцейським чи нацгвардійцям або спровокувати їх на аналогічні дії у відповідь.