Світом правлять гроші.
На очі потрапили нові одкровення Дениса Воронєнкова, до речі, його перехід на український бік, як мінімум, перспективний.
Чесно кажучи, нового він говорить не багато. Очевидно, що російський бізнес не підтримує ідею про повноцінну війну з Україною. Більш того — він думає про те, як вивести свої капітали з країни.
Той факт, що російському бізнесу важливо підтримувати хороші відносини з Україною, не може не тішити. Гроші правлять світом, і російській владі доведеться шукати шляхи відступу.
Але в цьому контексті куди цікавішою є позиція української влади. Ось, наприклад, Львів. Схоже, за 25 років незалежності тамтешня влада так нічому і не навчилися. Вони і зараз готові отримувати миттєву вигоду від зальотних «інвесторів», прекрасно знаючи, що ті розглядають місто виключно як транзитний пункт для розвитку свого бізнесу. Я про «ексклюзивні відносини» Андрія Садового з власником Альфа-груп Михайлом Фрідманом, про які згадав в матеріалі анонімний офіцер СБУ. Здавалося б, Фрідман дійсно вкладається в розвиток міста — проводить Альфа джаз фест, приваблюючи туристів, жертвує гроші на лікарню.
Садовій з гордістю рапортує про те, якого чудового інвестора він привів. «Забуваючи» про те, що головний інтерес Фрідмана — не у Львові, і навіть не в Україні, а в Нью-Йорку, Лондоні, Брюсселі .. Саме там зараз його головні інвестиції — американська медицина, норвезькі газові родовища. А Україна для нього — транзитний пункт і, якщо завгодно, «адвокат диявола» перед західними партнерами. Бо, завдяки своїй роботі у нас, Альфа-груп може з повним правом говорити на Заході, що вона аж ніяк не інструмент в руках російської влади, а цілком собі цивілізована міжнародна корпорація. І це буде правдою: Альфа-груп — не інструмент. Інструмент — це українські політики у неї на службі.
Той же Садовий, схоже, це проміжна ланка в зв\’язці Фрідман-Саакашвілі. Що б ми не думали про колишнього голову Одеської ОДА, але у нього є зв\’язки на Заході, в першу чергу — в Білому домі. І замовити слівце за олігарха він цілком може. На взаємовигідній, зрозуміло, основі, адже Руху нових сил потрібні ресурси. Різні.
Втім, не тільки і навіть не стільки про Фрідмана мова — цей приклад я навів виключно тому, що про нього йдеться в згаданому матеріалі. Як проміжний етап для вростання в західну економіку, нашу країну розглядають і інші російські олігархи. Абрамович, Алєкперов, Деріпаска, Григоришин, Бабаков … Всі вони так чи інакше представлені в економіці України та прагнуть завоювання західних ринків.
Після початку війни в Грузії, в 2008 році, російський політолог Станіслав Бєлковський заявив, що Росія перестала існувати як величина в геополітиці. Надто оптимістично, проте схоже на правду. Але великий російський бізнес, схоже, з цим твердженням згоден. Як говорив відомий кіногерой, вони «на порозі грандіозного шухеру». Абрамович вже на Заході, Фрідман — теж, Алєкперов – поступово дрейфує з Росії … Зробити Україну перевалочним пунктом — чим для них не варіант? Але російські олігархи не хочуть бути під пресом фіскальних органів (згадайте про Липецьку фабрику). Тому вони всіляко заграють з нашою владою. Той же Фрідман охоче дав грошей на дві виборчі кампанії «Самопомочі», «взяв і зробив» за малі для себе гроші.
Найцікавіше, що СБУ зовсім не потрібні були свідчення Воронєнкова, щоб дізнатися про все це. «Націоналізація еліт» у виконанні Кремля викликає у «великих гаманців» осуд та прагнення піти до тихої гавані. Транзитом через Україну.
А що стосується неадекватної реакції російських політиків … Можу провести аналогію з їх українськими колегами. Багато депутатів, якщо їм не вдалося обратися на наступний термін, щиро шкодують за своїм недавнім минулим. Вони продовжують ходити в Раду, тусуються в кулуарах, «доводять власну значущість». У деяких це триває роками. І, звичайно ж, за першого-ліпшого моменту, вони кажуть, що все, що робиться «після них», — неправильно. Воронєнков же вчинив за принципом «Краще гірше – та інше». Питомо українським. Деяким, напевно, заздрісно…