Про що говорить історія з паном Насіровим.
У старому, здається, ще радянському анекдоті, прокурор пояснює звідки отримав гроші на машину. Купив, мовляв, на відпускні.
— Хіба у прокурорів такі великі відпускні? – дивується співрозмовник.
— Дивлячись, кого відпустиш. – пояснює прокурор.
Країна спостерігає чергове медично-юридичне шоу «Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чиновнику, що тільки-но тяжко захворів».
Варіант шоу, що демонструється нам у ці дні, не сиквел, не приквел, і навіть не черговий епізод серіалу.
Історія з паном Насіровим – черговий рімейк за типовим сценарієм, основний елемент якого – перевезення нерухомого тіла з лікарні до суду і назад, ми всі пам\’ятаємо з попередніх серій, адже їх прем\’єри відбулися зовсім недавно.
На новизну може претендувати хіба що публікація важко хворим головним героєм цілком «читабельних», для непритомного автора, текстів.
Мені, однак, здається, що захопившись черговим показом старого доброго сюжету, суспільство забуває поставити собі (вже не кажу про сповнених ентузіазму детективів) просте запитання.
А навіщо, власне, так ламати списи, так упиратися?
Тримання під вартою – це всього лише запобіжний захід, до того ж винятковий.
Запроторити когось за грати – не мета слідства.
Можливо я зараз повідомлю щось нове для панів з НАБУ, але відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У НАБУ мали б чути, що відповідно до Конституції, особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім\’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Тому для доведення вини пана Насірова, якщо він дійсно скоїв щось незаконне, (а в мене давно були з цього приводу підозри), сам пан Насіров не має бути потрібен.
І не слід нас лякати тим, що злочинець, мовляв, втече.
По-перше, відповідно до Конституції особа вважається невинуватою у скоєнні злочину доки її вину не встановлено обвинувальним вироком суду.
По-друге, на випадок втечі законом передбачено спеціальне досудове розслідування.
Я вже неодноразово писав, що якщо слідство діятиме за законом, тобто без тортур та інших недозволених методів, у триманні підозрюваного за гратами нема особливого сенсу.
Інша справа, коли дійсною метою детективів є не обвинувальний вирок суду, а ті «відпускні» з анекдоту.
Адже щоб відпустити, треба спочатку запроторити.