Навіщо Росії потрібні окуповані території Донбасу

РФ використовує ескалацію як елемент тиску.

Перед Москвою стоїть питання повернення окупованих територій Луганської і Донецької областей в політичне життя України, але на російських умовах. Росії зараз не потрібен широкомасштабний наступ окупаційних військ на Донбасі і ескалація бойових дій.

Наміри РФ – це створення зони постійної соціальної і військової напруги всередині самої України шляхом повернення цих територій на умовах федералізації України або надання особливого статусу окремим районам Донецької і Луганської областей, який дозволить блокувати будь-які рішення центрального уряду щодо європейського вектора розвитку України та її інтеграції в Європейський Союз.

Росія йде за сценаріями, які були нею відпрацьовані в Абхазії, Південній Осетії та Придністров\’ї: захоплення певної території, створення проросійської адміністрації і «заморожування» конфлікту з метою підтримки постійної напруги всередині цих країн.

Стосовно оголошення сторонами конфлікту так званого «режиму тиші» – це рішення носить виключно політичний характер, а не військовий.

Кожна зі сторін конфлікту намагається продемонструвати свою прихильність до виконання Мінських угод і звинуватити іншу сторону в їх порушеннях. Риторика про порушення «режиму тиші» і зриву процесу відведення важкого озброєння бойовиками і ЗС РФ потрібна Україні як аргумент для наших західних партнерів, щоб ті продовжували режим економічних санкцій проти Росії. Відповідно, РФ намагається звинуватити Україну в тому, що Мінські угоди не працюють (більш того, що Україна порушує взяті на себе зобов\’язання) з метою виходу з формату цих переговорів і скасування самого режиму санкцій.

Можна говорити про те, що на сьогоднішній день не працюють не тільки «режим тиші», але і фактично заблокований анонсований процес відведення техніки і живої сили в рамках тристоронньої угоди. Саме бойовики і Російська Федерація який місяць поспіль зривають процес відведення техніки і живої сили в районі Станиці Луганській.

Як показала практика, ескалація військового протистояння відбувається напередодні зустрічей в «мінському» або «нормандському форматі», де повинні прийматися політичні рішення щодо подальшого розвитку подій. РФ використовує ескалацію військового протистояння як елемент тиску на українське політичне керівництво з метою змусити грати за російськими правилами. Ці правила передбачають загальну амністію, проведення виборів і особливий статус цих територій.

Для широкомасштабного наступу «армії» «республік» не мають людських резервів, ресурсів і потенціалу, який би дозволив говорити про широкомасштабні військові операції і створення «котлів»

Українські Збройні сили зразка 2017 року кардинально відрізняються від ЗСУ 2014-го: це розуміють і в Луганську, і в Донецьку, і в Москві. Росія ніколи не піде на акт прямої військової агресії проти України, а буде намагатися використовувати окуповані території як дестабілізуючий фактор всередині самої країни.

З урахуванням того, що прийняття рішень українським військовим керівництвом залежить від політичної складової, а саме – від рішень президента, говорити про самостійний характер їх прийняття неможливо. Військові фактично стали заручниками «мінського процесу», який диктує пошук шляхів врегулювання ситуації саме дипломатичним шляхом і виключає військовий шлях.

На сьогоднішній день ЗСУ використовують найбільш вдалу тактику «жаб\’ячих стрибків»- поступове звільнення окупованих територій, і це вже принесло свої позитивні результати. Ця тактика дає можливість уникнути масових жертв і одночасно створює всі необхідні умови для звільнення захоплених територій.

Наразі у ЗСУ є тактичні успіхи в районі Дебальцеве, Авдіївської промзони, Докучаєвська і Горлівки. Використання цієї тактики свідчить про те, що ЗСУ змінили саму тактику ведення військових дій, використовуючи досвід армій провідних країн НАТО і США. Ця тактика дозволяє уникнути звинувачень в порушення Мінських угод.

Джерело

Похожие статьи

Король Карл III и наследие колониального прошлого

Австралия снижает возраст уголовной ответственности

Инсценированные покушения: как разные люди приходят к одинаковым выводам