Розуміння ситуації – важлива складова стратегічного бачення.
Дуже невірно нинішню ситуацію розуміти як корупційну стабільність, як багатосторонній пат, як конфліктну рівновагу основних політичних сил.
Саме так здебільшого розглядають ситуацію безліч аналітиків з позиції елітаризму. Зокрема, на такому баченні побудована редакційна стаття сайту «Петро та Мазепа» «Мы ждем перемен (А вот хрен) «.
Головна проблема позиції цієї статті – фундаментальне переконання авторів в тому, що лише позиція елітаризму здійснює зміни, що розгойдування човна громадою не призведе до швидких змін. Два Майдани нічому таких аналітиків не навчили.
Зміни в країні досягаються лише з позиції солідаризму, до якого позиція елітаризму може долучатися, що не є обов\’язковою умовою в часи фундаментальної зміни (чи створення наново) еліт.
Тобто ключовою позицію зараз є солідарна громадська позиція. Причому чим більше буде прірва між позицією громади та правлячим класом, тим простіше буде створити нову еліту в Україні.
Звичайно небезпека саботажу правлячого класу нікуди не ділася, але в часи війни тиск громади завжди переважатиме тиск правлячого класу, бо позиція громади завжди більш благородна.
Тільки на перший погляд в Україні корупційна стабільність.
Це не так.
1. Рівень корумпованості в Україні постійно зростає, оскільки корумпована частина правлячого клас відчуває свій кінець і хоче наостанок збагатитися. Це мародерська корупція, якою вона також була за часів Кривавого Президента. І тут Президент-олігарх просто повторює його шлях. Про зростання корумпованості свідчать не тільки вітчизняні дослідження, але і всілякі міжнародні рейтинги. Антикорупційна боротьба повністю блокована владним (зокрема інституційно-правовим) саботажем. Без громадського тиску навіть одного корупційного міністра ми під суд віддати не можемо.
2. Постійно зростає в Україні рівень олігархічної експлуатації через введення нових способів здирництва громади з боку правлячого класу. Наприклад, як підвищити здирництво на 25 гривень на користь олігархів? Дуже просто. Уряд виходить з пропозицією – ввести нові побори в 100 гривень, наприклад, за доставку газу, за доставку електроенергії, за ремонт міської інфраструктури і т.д. – за що завгодно. Ряд депутатів критикують. До критики також доєднується Президент. Потім нібито під тиском критики побори зі 100 гривень зменшують до 25 гривень (що з самого початку і планували). Оскільки громада думає, що 100 це не 25, то вона погоджується. А через 3 місяці знову якісь нові способи здирництва придумають. Тобто олігархічна експлуатація громади постійно наростає і ніякої стабільності в олігархічній експлуатації тут немає.
3. Постійно зменшується економічна та громадська свобода в Україні – цілий ряд законів погіршує ситуацію. Оскільки це відбувається поступово, то виникають лише епізодичні критичні виступи. Ситуація громадою ще не усвідомлюється як системна. Але вже дуже скоро це зміниться.
4. Радикально зменшилася можливість просувати громадянський дискурс через ЗМІ, тому громадські дискусії все більше стають непублічними, переміщаються в Інтернет-видання та в соціальні мережі. Форматна цензура досягла дуже великого рівня, особливо на так званих гібридних телеканалах.
5. Ніякого стабільного позитивного реноме українська влада на міжнародному рівні не має.
6. Мінський процес не є умовою стабільності, що б там не розповідали його прихильники.
Інакше кажучи, можна зробити два висновка.
1) Ніякої корупційної стабільності, ніякої стабільності олігархічної експлуатації, ніякої стабільності економічної та громадської свободи та ніякої свободи публічних громадських дискусій немає. Немає жодних гарантій стабільності у війні з Росією. Немає гарантії стабільності у міжнародній підтримці української влади. Саме тому Україна не просто знаходиться над прірвою, а сповзає у прірву.
2) Це не громада розгойдує човен, як вважають автори згаданої редакційної статті. Це не громада придумує нові корупційні схеми, це не громада продукує нові способи олігархічного здирництва. Це не громада зменшує свою економічну свободу. Це не громада продукує форматну цензуру на телебаченні. Тут можна пояснити метафорично. Це щури (олігархи) гойдають човен. Оскільки щури в човні великі (товсті і більші за людей), то їх можна лише ганяти по човну, не даючи їм жерти все підряд, відтак човен гойдається. Якщо посадити щурів на голодний пайок, вони зменшаться, і їх можна буде викинути за борт, не боячись розгойдати човен. Звичайно це спрощена метафора, бо олігархи будуть опиратися. Але на кожного щура є свій щуроїд чи своя пастка.