Розгортання російської агресії супроводжується інформаційною активністю.
На початку ХХІ століття головною зброєю зовнішнього впливу для Росії була енергетична. Проте після початку агресії проти України Кремль був змушений змінити її на інформаційну – не менш небезпечну, а, можливо, навіть більш ефективну з огляду на масштаби впливу.
Росія протягом тривалого часу готувалася до масштабного наступу на Європу. Тут не може бути сумнівів – нинішнє протистояння з Україною сприймається Кремлем виключно як проміжний етап, у кращому випадку – як боротьба із Заходом на українському плацдармі. Мета Володимира Путіна куди більш глобальна – змінити розстановку сил у сучасному світі шляхом насамперед шляхом послаблення впливу ЄС на світову політику та його дискредитації як прикладу успішної інтеграції. Росія прагне витіснити ЄС на маргінес міжнародних відносин, підірвати європейську систему цінностей та домовлятися з потенційно більш прагматичними США та Китаєм. Не варто забувати, що переважна частина країн соціалістичного табору була зосереджена саме в Європі, і без постсоціалістичних країн Євросоюз був би набагато слабшим.
На початку 2000-х, коли колишній підполковник КДБ Путін лише починав опановувати важелі управління країною та показово «мочив у нужнику» чеченців, «Газпром» здійснював потужну енергетичну експансію у Європі. І справа не лише в укладанні тривалих контрактів на постачання «блакитного золота»: російська енергетична монополія намагалася скупити розподільні мережі у країнах ЄС, що викликало занепокоєння у Старому Світі. Сьогодні можна говорити впевнено: побудова «Північного потоку» для Німеччини, «газові війни» з Україною у 2006 та 2009 роках, встановлення контролю над білоруською ГТС – це ланки одного ланцюга, етапи посилення енергетичних позицій Росії на Європейському континенті. І хоча наша держава зазнала дошкульної поразки у «газових війнах», яка обійшлася державі у десятки мільярдів доларів, Україна зберегла контроль над своєю ГТС – найпотужнішою у Європі.
Нагадаю, що вже протягом 500 з лишком днів Україна не закуповує напряму російський газ. Усі погрози на кшталт «ви замерзнете» виявилися порожніми. Ще один цікавий факт: у березні 2017 року «Газпром» був змушений зняти обмеження на реекспорт свого газу у Європі, тим самим фактично визнавши власну поразку у боротьбі за підпорядкування ЄС власним правилам. Звісно, це не означає, що Москва погоджується з Третім енергопакетом ЄС, який передбачає поділ видобутку, зберігання та транспортування енергоресурсів, що б\’є по інтересах «Газпрому». Інструменти впливу Росії на енергетичну політику на континенті стали набагато менш ефективними.
У цьому немає нічого дивного, адже «Газпром» недооцінив вплив сланцевого газу на світовому енергетичному ринку, який буде ще вагоміший завдяки намірам адміністрації Дональда Трампа забезпечувати експансію американських вуглеводнів за кордоном. Однак, є ще один фактор – Росія робить більшу ставку на інформаційну зброю, оскільки з 2014 року опинилася у стані «фортеці в облозі», який для стороннього спостерігача часом виглядає оманливо вигідним для неї. Ставка на постправду – емоційне та маніпулятивне тлумачення фактів, яке дозволяє нав\’язати власну точку зору – дає змогу Кремлю формувати власний порядок денний, який РФ намагається нав\’язувати світові.
Анексія Криму та розгортання російської агресії на Донбасі супроводжується підвищеною інформаційною активністю з боку Росії. Кремль доклав чимало зусиль для забезпечення сприятливого ставлення до своїх дій проти України, чому сприяла невисока інформаційна активність нашої держави з моменту проголошення незалежності. Україна понад 20 років перебувала у затінку Росії, і Москва намагається використовувати цю ситуацію повністю.
Проте росіянам не пощастило: воєнний злочин – знищення «Боїнгу-777» влітку 2014 року у небі над окупованим Донбасом – почав поступово змінювати сприйняття Заходом ситуації на сході України. Прагнення російської пропагандистської машини нав\’язати західному обивателю думку про провину української сторони успіху не знайшли. Звичайно, ситуація не є настільки доброю, як цього б хотілося Україні, проте і залишатися інформаційним монополістом щодо коментування подій на Донбасі Кремлю більше не до снаги. Проте він використовує різноманітні технології з дезінформації як наших співгромадян, так і європейських обивателів, адже кремлівські медіа за кордоном – і RT, і Sputnik Media – є потужними ресурсами з мільйонами споживачів.
Під час активної фази бойових дій російські пропагандисти намагалися нагнітати панічні настрої всередині українського суспільства, добре розуміючи, що розвалити його зсередини легше, ніж перемогти за допомогою низки військових операцій. Протягом двох останніх років Кремль зосередився на гібридній агресії проти українського суспільства, що набуває різних форм. Його пропагандистські рупори, зокрема, вельми інтенсивно використовують тему Другої світової, говорячи про «нацистів» на Майдані, «карателів» на Донбасі тощо. Нещодавню загибель спостерігача СММ ОБСЄ на Луганщині російські медіа намагалися подати як наслідок дій саме ЗСУ.
Тема Другої світової та перемоги в ній також активно використовується. Мільйони наших співгромадян живуть у парадигмі радянсько-німецької війни, чим користаються пропагандисти, підсовуючи відповідні сюжети та інформаційні приводи. Остання ініціатива «львівських активістів» стосовно заміни пам\’ятника Слави на меморіал пошани загиблим в українсько-російському протистоянні на Донбасі виглядає продуманою провокацією з огляду на те, що саме у Львові тема Другої світової сприймається максимально гостро. Осередками майбутніх провокацій на травневі свята виглядають Одеса (через події 2 травня 2014 року) та Київ як столиця.
У цьому ж контексті можна пригадати і нещодавню провокаційну тріаду на Волині і Галичині, яка мала на меті посварити Україну з Польщею. Обстріл генерального консульства Польщі у Луцьку та масова акція на міжнародній трасі у поєднанні з спробою російських пранкерів зателефонувати від імені Петра Порошенка його польському колезі Анджею Дуді мали очевидну мету посварити Київ та Варшаву, проте цього не сталося. Однак провокатори не заспокоюються, про що свідчить вибух димової шашки біля литовського посольства в неділю у Києві. Нескладно здогадатися, що подібні інциденти стабільно будуть супроводжуватися «прозорими натяками» російських медіа на неспроможність України забезпечити дотримання Віденської конвенції, яка передбачає недоторканість дипломатичних представництв.
Оскільки російські медіа в Україні позбавлені простору для широкого інформаційного наступу, тому шукають різноманітні можливості, зокрема, вони поширюють фейки через українські сайти. Вимучене тривалою кризою українське суспільство яскраво сприймає #зраду та реагує на неї часом доволі прогнозовано. Яскравий приклад: події навколо попередніх слухань позовів України проти Росії у Міжнародному Суді ООН в Гаазі всередині РФ висвітлювала лише знімальна група каналу RT, проте #зраду стосовно його першого рішення розганяли не лише російські медіа, але і багато вчорашніх VIP-персонажів української політики.
Не надто сприятливою для України є інформаційна ситуація у сусідніх країнах Білорусі та Молдові. Російська інформаційна присутність там є масованою, дозволяє цілеспрямовано впливати на тамтешні суспільства та ініціювати інформаційні приводи, які вигідні Кремлю. Невипадково російські медіа часом говорять про «білоруський націоналізм», а Молдова сприймається Росією як полігон з реінтеграції через федералізацію. На жаль, у сприйнятті новин про події на пострадянському просторі Київ, Кишинів та Мінськ відчувають присутність російської «інформаційної крижинки» у своїх очах.
Отже, Росія не зуміла досягнути своїх цілей щодо підпорядкування України через створення «народних республік» та пряме військове втручання, проте це не означає, що вона відмовилася від своїх намірів. Вона і далі використовуватиме інформаційну зброю, особливо враховуючи те, що часто вона виявляється ефективнішою за традиційну, а російський бюджет от-от сяде на мілину. Задля ефективної протидії Українській державі варто навчитися формулювати та відстоювати національні інтереси, а її громадянам – бути скептикам та не усвідомлювати фатальні наслідки втрати незалежності.