Про лицара в популістській шкірі

Український етап кар’єри Саакашвілі нагадує американські гірки.

Півтора роки роботи на чолі Одеської ОДА не допомогли колишньому президенту Грузії у боротьбі за портфель прем’єра, проте зробили його помітним персонажем української політики, який, втім, перебуває у пошуку власного місця.

30 травня 2015 року Міхеїла СААКАШВІЛІ було призначено головою Одеської ОДА. Президентові була потрібна в «перлині біля моря» фігура, спроможна замінити вірного соратника Ігоря КОЛОМОЙСЬКОГО та Ігоря ПАЛИЦЮ, і колишній президент Грузії виглядав підходящою кандидатурою. СААКАШВІЛІ пообіцяв зробити Одеський регіон центром Причорномор’я, проте у нього не дуже склалося з виконанням цієї обіцянки.

Відсутність прориву на Одещині дивує, адже СААКАШВІЛІ, порівняно з іншими головами ОДА, мав повний карт-бланш – узгоджених з ним керівника місцевої поліції, прокуратури області та митниці. Але він віддав перевагу гучним піар-заходам, а не рутинній роботі. Боротьба за зміни на Одеській митниці, будівництво траси Одеса–Рені та «відвідини» приватних садиб – головне, чим запам’ятався політик в Одесі.

Реформи в Грузії часто ставлять Україні за приклад, їх успіх породив феномен «грузинських реформаторів» в Україні. Сам Міхеїл, схоже, донедавна плекав надії на тріумфальне повернення на Батьківщину в разі перемоги рідної партії «Єдиний національний рух». Проте восени 2016 та не зуміла взяти реванш у «Грузинської мрії». СААКАШВІЛІ 7 листопада минулого року заявив про відставку з посади голови ОГА.

Майстер-класи популізму на Одещині стали звичною справою, на відміну від господарської активності. Ініційовані ним Антикорупційні форуми отримали схвальні відгуки «нових облич» та активістів, проте так і не стали інструментом політичного впливу. У зеніті кар’єри СААКАШВІЛІ публічно критикував ЯЦЕНЮКА та отримав «бе-бе-бе» від АВАКОВА під час засідання Національної ради реформ.

Дві особливості, які допоможуть зрозуміти політичну поведінку СААКАШВІЛІ: у Грузії в його руках були зосереджені практично всі важелі влади, тоді як в нашій країні до листопада 2018 він не має права балотуватися у народні депутати, а до листопада 2023 – претендувати на посаду президента. Міхеїл називає себе «граючим тренером», але насправді він політичний таран, що розраховує на посаду прем’єра.

Його спільні чаювання з САДОВИМ та ГРИЦЕНКОМ можуть дратувати Банкову, але не більше того.Успіхи партії «Руху нових сил» (РНС) поки туманні, адже коло публічних осіб, причетних до «РНС», залишається обмеженим попри заяви про 20 тис. членів, що вступили до її лав одразу після реєстрації. Поки головною публічною подією, пов’язаною з «РНС», стало її публічне злиття з партією «Воля» нардепа ДЕРЕВ’ЯНКА

СААКАШВІЛІ відіграє роль такого собі каталізатора українського політичного процесу, проте він так і не зумів вийти на орбіту, відповідну його потенціалу. Україна виглядає для нього не стільки затісною, скільки не відповідною темпераменту. І нове амплуа – телеведучого – навряд чи стане трампліном для вражаючого успіху.

Джерело