ВР в першому читанні ухвалила урядовий законопроект.
Загалом поява такої законодавчої ініціативи свідчить про безальтернативність реформаторської стратегії, оскільки запропоновані урядовцями інновації викликають величезні сумніви та критику з боку фахівців.
В жодному випадку я не претендую на звання експерта з медичних питань. Проте як юрист і громадянин, читаючи проект закону, бачу низку недолугих та безграмотних формулювань. Тому Партія Відродження і не підтримала в першому читанні медреформу уряду, оскільки вважає її «сирою» і небезпечною.
Державний гарантований пакет
В Кабміні пропонують нововведення – запровадження державного гарантованого пакету. Він включає усі можливі послуги, які держава повністю, або частково оплачуватиме за рахунок медичного страхування.
У ст. 5 законопроекту зазначено, що конкретний зміст переліку медичних послуг і лікарських препаратів розроблятиметься центральним органом виконавчої влади, який реалізовуватиме державну політику в сфері фінансування медичних послуг, схвалюватиметься Кабінетом Міністрів і затверджуватиметься парламентом — як частина закону про Державний бюджет.
Варто зауважити, що тут дійсно бракує чіткого і системного визначення механізму надання та отримання усіх цих послуг. Зокрема, не визначено порядок взаємовідносин новостворених суб’єктів реформованої системи охорони здоров’я з існуючими на цей час структурами, які діють у рамках відомчої медицини та благодійних організацій, зокрема, з лікарняними касами.
З таким підходом існує небезпека, що гарантований пакет буде формуватися під дією лобістських сил. Тому необхідно передбачити зовнішню (незалежну) експертизу змісту державного пакета. Лише так можна нейтралізувати корупційні ризики. Як би там не було, але уряд і парламент не можуть виконувати цю функцію. І причина усім очевидна – через свою надмірну заполітизованість.
Крім того, вимагає доопрацювання і ст. 8. Адже там йдеться, що орган влади, який реалізує політику в сфері організації фінансування надання медичних послуг і лікарських препаратів, повинен бути центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Проте тут виникає певний дисонанс. Описані функції цього органу багато в чому дублюють повноваження Міністерства охорони здоров\’я. Все це створює очевидні умови для конфлікту відомчих інтересів. Для того, щоб уникнути подібного конфлікту, як варіант, пропонується закріпити в ст.8 статус цього органу як некомерційної самоврядної організації.
Рада пацієнтського контролю
Ще одна важлива річ, про яку варто говорити – це удосконалення механізму захисту прав пацієнтів. У ч. 3 ст. 8 законопроекту передбачається утворення Ради пацієнтського контролю. Її функція — заслуховувати інформацію про діяльність, виконання завдань центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів. Проте конкретні процесуальні права та обов’язки тут не прописані.
Зокрема, необхідно переглянути вимоги до кандидатур на посаду Голови (та його заступників) зазначеного органу. В першу чергу — кандидати на цю посаду повинні мати вищу медичну освіту і стаж роботи в сфері охорони здоров\’я. Не зрозумілою є вимога — «досвід роботи на керівних посадах не менше п\’яти років». Виходить, що керівництво фейковою фірмою теж зараховується як «досвід роботи на керівних посадах»?
Також необхідно більш детально прописати професійні вимоги до членів Конкурсної комісії, яка обирає Голову органу. У нинішній редакції не вказується, що члени комісії повинні мати вищу медичну освіту і досвід роботи в сфері охорони здоров\’я. Конкурсна комісія працює на громадських засадах. Виходить, що до керівного складу може потрапити буквально будь-яка людина з вулиці.
Спецконкурси від Кабміну та корупційні ризики
Неприйнятним в законопроекті є також п.9 ст.9, який вказує, що відібрані Конкурсною комісією 2 або 3 (?) кандидати на посаду Голови будуть представлені на розгляд Кабінету Міністрів, який, власне, і зробить остаточний вибір.
Апарат Кабміну, фактично, проводитиме свій спеціальний конкурсний відбір. Може, я чогось і не розумію, але такого роду питанням мають займатись точно не урядовці, а відповідна Конкурсна комісія, яка б складалась з авторитетних фахівців. Саме їй і варто надати усі належні повноваження.
Крім того, викликає сумніви п.3 ст. 12 «Основи оплати медичних послуг і лікарських препаратів». Тут вказується, що методика розрахунку тарифів на оплату медичних послуг розробляється органом влади, що реалізовує політику в сфері фінансування медичних послуг, узгоджується з Міністерством фінансів і затверджується Міністерством охорони здоров\’я.
Як на мене, така модель формування тарифів є «ідеальною» для різного роду лобістських зусиль і корупційних договірних. Тому у законопроекті необхідно передбачити процедуру незалежної експертизи тарифів. Також доречно визначити механізм оскарження тарифів.
Більшість експертів збігається на думці, що законопрект потребує ширшого професійного обговорення.
Це аж ніяк не «прорив» в сфері медичної реформи. Депутати проголосували за створення державної структури, яка керуватиме багатомільярдним бюджетом, однак механізм її формування і контроль за діяльністю прописані поверхнево. В «умілих» руках цей орган буде ідеальним джерелом для корупційного збагачення.
Та й не зрозуміло, яким чином надаватимуться медичні послуги на спеціалізованому і високоспеціалізованому рівні. У тексті законопроекту про це майже нічого не сказано. Це підштовхує до висновку — якщо у пацієнта немає грошей, то йому не варто сподіватись на спеціалізовану медичну допомогу!
Такий «реформаторський» підхід аж ніяк не сприяє збереженню здоров\’я людей та розвитку української медицини. Скоріше, навпаки: все це нагадує механізм банального викачування грошей у пацієнтів.
Є відома усім народна мудрість: не потрібно бігти наперед батька в пекло. Було б добре, якби її собі пригадали реформатори. Адже перед тим, як нашвидкоруч запроваджувати зміни в медичній галузі, варто залучити до дискусії професійних медиків. Практикуючі лікарі повинні чітко уявляти зміст та ризики пропонованої реформи. Логічно було б до другого читання доповнити законопроект їхніми конкретними пропозиціями. Адже саме нашим лікарям доведеться працювати в «новій» реальності, як і відповідати за життя та здоров’я мільйонів українців.