Зберегти у таємниці укладення договору не завжди можливо.
Зараз в судах України розглядається декілька позовів про недійсність договорів про надання правової допомоги, укладених між адвокатами (адвокатськими об’єднаннями) та клієнтами.
Особливість спорів полягає в тому, що позивачі не є стороною згаданих договорів, а тому ставлять перед судом питання про їх витребування.
Колеги-адвокати, які виступають у тих справах у незвичній ролі відповідачів, з цілком зрозумілим ентузіазмом заперечують проти надання укладених ними з клієнтами договорів, посилаючись на адвокатську таємницю.
Відповідно до статті 22 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.
Слід зазначити, що в світі існує підхід, який взагалі заперечує конфіденційність інформації про особу клієнта і навіть про сплату клієнтом юристу гонорару.
Однак навряд чи хто став би заперечувати, що відповідно до наведеного вище формулювання українського закону, відомості про факт звернення особи до адвоката, факт укладення між ними договору і його зміст є адвокатською таємницею.
В той же час, зберегти у таємниці факт укладення договору між адвокатом і клієнтом не завжди можливо з огляду на саму суть доручення клієнта. Наприклад, якщо клієнт доручає адвокату представництво в суді.
Повноваження адвоката у цивільному процесі посвідчуються ордером, до якого обов’язково додається витяг з договору.
Та і сам ордер відповідно до затвердженого Радою адвокатів України Положення має містити посилання на договір.
Тому факт звернення клієнта до адвоката як і факт укладення між ними договору перестає бути таємницею моменту, коли адвокат публічно називає особу своїм клієнтом або клієнт називаючи когось з адвокатів “своїм”.
Відповідно до відомої автору світової практики, розголошення клієнтом тих чи інших відомостей поза колом адвокат-клієнт також “руйнує” конфіденційність.
Відповідно до закону, інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав).
Тому робимо висновок, що у певних випадках сам договір, укладений між адвокатом і клієнтом, може виконати роль передбаченої законом письмової заяви стосовно втрати статусу адвокатської таємниці щодо певної інформації та документів з огляду на саму суть доручення клієнта.