Запаморочення у Польщі

Польща може створити Україні чимало проблем на шляху до членства в ЄС.

Позиція офіційних осіб Польщі останнім часом відрізняється не лише непослідовністю, але і надмірною агресивністю щодо України. І є підстави вважати, що стрімке зближення Вашингтону та Варшави може посилити цю тенденцію через запаморочення польської політичної еліти від успіхів.

Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський цього тижня в інтерв\’ю виданню wPolitice поділився цікавими одкровеннями. Зокрема, він повідомив, що Польща заблокує вступ України до ЄС, якщо та не змінить свою історичну політику (на думку низки польських експертів та посадовців, національна історична політика не може бути суверенною справою країни) та не врегулює проблеми з польською національною меншиною.

«Економічне співробітництво, на жаль, не виглядає добре. І найгірше, звичайно, історичні питання. Наше послання дуже ясне: з Бандерою до Європи не увійдете. Ми говоримо про це і голосно, і тихо», — сказав він.

Також Ващиковський заявив, що українці чекають, доки Франція та Німеччина виграють за них війну на Донбасі. Останній пасаж пояснити доволі легко: на початку березня міністри закордонних справ Польщі та Великої Британії відвідали Київ. І є підстави припускати, що вони привозили власний варіант мирного врегулювання на Донбасі, проте ці ініціативи не знайшли бажаної для них реакції української влади.

Що ж стосується «з Бандерою до Європи не увійдете» – тут справа в особистій відданості Ващиковського партійному лідеру та неформальному керівнику Польщі Ярославу Качинському, який вже критикував Україну за «бандеризацію». Очевидно, саме тому він і став шефом зовнішньополітичного відомства, адже під час формування уряду Беати Шидло Ващиковський не виглядав фаворитом у боротьбі за посаду. Та й нині його роботу супроводжують скандали різного ступеня інтенсивності, зокрема, після придуманої ним країни Сан Ескобар, і хмари над його головою сновигають постійно.

Є ще один важливий момент: словесні ескапади Ващиковського мають своїм адресатом не стільки українських можновладців, скільки польських виборців. Політична логіка проста – наступного року у Польщі пройдуть місцеві вибори, які у 2014 році стали провісником перемоги «Права і справедливості», і в разі успіху партія Ярослава Качинського отримає практично всю повноту влади у масштабах країни. Програма «500+» та інші соціальні ініціативи «Права і справедливості» дозволили партії заручитися значною підтримкою виборців, проте вона продовжує боротьбу за консолідацію консервативного електорату.

Цим, зокрема, пояснюється і регулярне навішування ярликів на українських заробітчан, без яких перспективи подальшого розвитку польської економіки насправді виглядають доволі примарними. Наші земляки заміщають поляків, які активно мігрують на захід у пошуках кращих умов праці. Стає все більш очевидним, що «Право і справедливість» вирішила говорити з українськими заробітчанами з позиції сильного. Але є і інший факт: трудове законодавство Польщі є доволі ліберальним, і багато в чому завдяки цьому «українське питання» перетворилося на внутрішній фактор польської політики. Проте у дискусії з ЄС польські посадовці козиряють фактором українських заробітчан зовсім під іншим кутом – називаючи їх «біженцями» та відмовляючись на цій підставі приймати справжніх шукачів кращої долі з країн Африки та Близького Сходу.

Стрімке зближення Польщі та Сполучених Штатів, яке продемонстрував візит Дональда Трампа до Варшави та його заяви на польській землі, мав на меті створити для «ПіС» умови для посилення власної значущості у Європейському Союзі. А гучно продемонстрований фактор скрапленого газу зі Сполучених Штатів – стати додатковим аргументом не лише проти «Північного потоку-2», але і за просування Тримор\’я, яке у інформаційній сфері рішуче посунуло ритуальний для польської еліти проект Міжмор\’я та перетворилося на елемент демонстрації можливостей Варшави всередині Європейського союзу. Все це Трамп робить на зло Ангелі Меркель, із якою у нього із самого початку не склалися стосунки, через що він хотів би применшити вплив Німеччини або принаймні врівноважити його іншим центром тяжіння в ЄС.

Парадокс ситуації полягає у тому, що Україна та Польща потрібні одна одній. Очевидно, що питання вступу нашої країни до Європейського Союзу не належить до найближчої перспективи, однак поведінка Польщі достатньо показова. Як найбільші публічні праведники часто виходять з грішників, що покаялися, так і країни, які самі проходили непростий шлях приєднання до ЄС, можуть виявитися суворими ревізорами відповідності європейським стандартам з боку потенційних членів.

Однак ми маємо вагомий козир: співпраця з Україною може посилити позиції Польщі на європейському континенті. Про це переконливо свідчить потенціал нашої держави та зацікавленість польського бізнесу у розвитку співпраці. Тому можливості для реанімації двосторонніх відносин існують, – звісно, якщо офіційна Варшава все ж діятиме стратегічно, а не робитиме ставку виключно на досягнення тактичних передвиборчих задач.

Джерело

Похожие статьи

Австралия снижает возраст уголовной ответственности

Инсценированные покушения: как разные люди приходят к одинаковым выводам

Золотая середина: почему двухкомнатная квартира — лучший выбор для молодой семьи?