Не було ані слова про Бандеру.
Стаття міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського у вчорашньому числі Rzeczpospolita може знаменувати собою серйозні зрушення у польсько-українських відносинах.
І справа не лише у тому, що польський дипломат обійшовся цього разу без згадок про Степана Бандеру.
Шеф польського зовнішньополітичного відомства назвав партнерство з Україною «ключовим завданням зовнішньої політики Польщі». Він наголосив на інтенсивному та матеріальному характері співпраці двох країн та підкреслив, що складні проблеми двосторонніх відносин не ховаються під сукно.
Зрештою, Ващиковський анонсував візит наприкінці року до Харкова польського президента Анджея Дуди та нагадав про рішення Варшавського саміту НАТО.
Для повного усвідомлення динаміки відносин між Варшавою та Києвом варто згадати ще про кілька фактів. На вихідних у Києві відкрито вулицю Іоанна Павла ІІ та мурал, на якому зображено без перебільшення видатного Папу Римського.
У понеділок Польща виступила проти перегляду Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, який було запропоновано Угорщиною.
17 жовтня міністри освіти України та Польщі домовилися підписати декларацію про вивчення польської мови як рідної в контексті ухваленого нещодавно закону «Про освіту». Зауважу, що реакція польської влади на цей документ з самого початку була виваженою.
Також вчора посла України в Польщі Андрія Дещицю було викликано до МЗС Польщі для пояснень щодо участі віце-прем’єр-міністра Іванни Климпуш-Цинцадзе у відкритті пам’ятника захисникам Карпатської України, розстріляних навесні 1939 року польськими та угорськими окупантами.
Польські дипломати наголосили, що Польща не окуповувала українські території, а факт розстрілу не доведений, на їх думку, об’єктивними свідченнями.
Проте польській владі доведеться зрозуміти, що Іванна Климпуш-Цинцадзе, дід якої був комендантом «Карпатської Січі», не могла вчинити інакше. Це прояв історичної пам’яті, дзеркально схожий на аналогічні згадки поляків, що наголошують на непростих моментах польсько-українських взаємин.
Дозволю собі припустити, що відкриття пам’ятника на Верецькому перевалі не зашкодить польсько-українським відносинам, навпаки, додасть їм більше реалізму. Хоча за правилами класичної дипломатії послів наших країн і надалі в разі інцидентів викликатимуть до МЗС, гібридна відповідь обох держав на виклики може бути узгодженою та ефективною.
Звісно, якщо ми будемо пам’ятати про минуле, діяти сьогодні та планувати завтра.
Варто визнати, що цієї осені у польсько-українських відносинах стало більше реалізму.
Зокрема, офіційні представники польської влади все частіше говорять про українських заробітчан у Польщі не як про біженців, а як про суттєвий фактор зростання економіки країни.
А тертя Варшави з Брюсселем змушують її шукати спільну мову не лише з країнами Вишеградської четвірки, але і з Україною, яка по суті спонсорує економічну стабільність Польщі своїми людськими ресурсами.
Інтенсивний діалог президентів Польщі та України, принципова підтримка Варшавою територіальної цілісності України дають підстави розраховувати на порозуміння навіть без перегляду Нормандського формату.
Наступного року Польща стане непостійним членом Ради Безпеки ООН, фактично змінивши в цій якості Україну. Проривом дипломатії обох країн могло б стати продовження та допрацювання лінії, яку проводила у Радбезі українська делегація.
У всякому разі, стаття Вітольда Ващиковського дає на це надію.