Замість вечірньої казочки.
Знаєте, я не збираюсь судити Матвєя Ганапольського. Я лише хочу у вас запитати: можливо, це саме той формат спілкування, на який ми заслуговуємо? Можливо, нам всім так і треба, щоб якийсь, надзвичайно впевнений у собі дядько, розвалившись у кріслі, спілкувався з нами саме ТАК? На каналі, який перехопили (відкупили?) у Саші Януковича – стоматолога, який, у свою чергу, заволодів телеканалом у сумнівний спосіб після того, як його папаня став президентом. Тепер «Прямим каналом» формально володіє колишній регіонал Володимир Макеєнко – той самий, який мав би давати пояснення у Генпрокуратурі стосовно того, як він у 2014 році ввів у дію частину «антитерористичного» плану проти Майдану, зупинивши київське метро. І цей же «власник» мав би в НАБУ розповідати про походження своїх статків, на які утримує «Прямий канал» разом з цим самим Матвєєм Ганапольським. Не на посаді ж голови Регламентного комітету Верховної Ради України заробляються такі гроші?
Знаєте, колись Віктор Шендерович у своїй іронічній манері розповів, що російську журналістику «погубила ипотека». Тобто, нерозбірливість російських журналістів, які продали свою професію за грубі гроші. І, зрештою, втратили країну. Тепер вони, бідолахи, змушені тікати від режиму Путіна. Співчуваю, звісно. Але уламки цієї самої російської журналістики не лише ставлять майже гамлетівське питання (дивись вище). Вони роблять в Україні те, що раніше зробили з Росією. Далі, під час ефіру, Ганапольський поліз у політику, й почав іронізувати з приводу протестів, жбурляння каміння й підтримки Саакашвілі. Але це вже зовсім інша історія, яка потребує окремого розгляду. Я зараз про інше: можливо, так нам всім і треба? І люди з екранів саме так і мають з нами спілкуватись? Чи маємо ми це проковтнути, вмитись і далі дивитись «Прямий канал»? Просто хочу почути вашу думку.
P.S. Не менш цікавим є питання: а хто ж є справжнім власником «Прямого каналу» і хто платить гроші й замовляє цю «музику»? Сподіваюсь, що ми, зрештою, отримаємо відповідь й на це питання.