Хрещениця Путіна провела першу прес-конференцію.
Людське ставлення до Путіна, який «врятував життя моєму батьку (Анатолію Собчаку)» з боку Ксенії Собчак навряд чи викликало подив чи обурення. Це, за великим рахунком, цивілізований підхід, як і прагнення критикувати Путіна-політика, а не Путіна-людину. Проте визнання, що з точки зору міжнародного права Крим є українським, заслуговує на увагу, але не на ейфорію, оскільки в Росії віднедавна принцип примату міжнародного права над національним скасований.
Гучно прозвучав і заклик звільнити політв’язнів, включаючи режисера Олега Сєнцова. Схоже, що Собчак буде вести кампанію здорового глузду, мобілізуючи протестний електорат та намагаючися створити підстави для продовження власної політичної кар’єри. Їй під силу не стільки кинути виклик Путіну (тут не варто мати ілюзій стосовно рівності можливостей кандидатів у Росії), скільки потіснити Зюганова, Жириновського та інших маріонеток путінського театру ляльок.
Непросто буде визначитися зі своїм ставленням до кампанії Собчак Олексію Навальному, якого російська влада не пускає на вибори президента раніше 2028 року. Його прихильники у соцмережах вже критикують Ксенію Собчак та роблять це доволі креативно. Відносини між Навальним та Собчаком можуть змінити малюнок кампанії, і це очевидно.
Що стосується України, то нам не варто мати ілюзій стосовно можливої перемоги Ксенії Собчак. Однак визнання рейтинговим російським політиком приналежності Криму Україні (до цього це публічно зробив хіба що ветеран російської політики Григорій Явлінський) виглядає корисним на перспективу. Як і найменші тріщини у системі російської пропаганди.