У Чехії тільки й розмов, що про вибори до парламенту.
З огляду на цілу низку річниць, що припадають на 2017-й і 2018-й роки, наші ЗМІ повняться статтями й коментарями щодо різних епізодів історії Центральної Європи.
14 вересня 2017-го, наприклад, ми вшановували 80-ті роковини від дня смерті засновника Чехословаччини та її першого президента Томаша Масарика. У зв’язку з цим підвернулася чудова нагода згадати багато доленосних для чехів і словаків подій, а заодно й відновити в пам’яті історію створення першої спільної Чехословацької Республіки 28 жовтня 1918 року.
Зараз ми вже не вважаємо заснування Чехословаччини чимось надзвичайним. Проте дуже мало людей знає, що в процесі здобуття національної незалежності виникало багато різних пропозицій і варіантів, серед яких були й такі, як розбудова чеської монархії чи приєднання до Росії. Напередодні Першої світової війни було велике прагнення змінити лад в Австро-Угорщині.
Насамперед усіх дратували надмірний віденський централізм і привілейований статус німців на чеських територіях. У багатьох чеських політиків та інтелектуалів були занадто радикальні погляди. Належав до них і депутат Райхсрату у Відні Карел Крамарж, який виділявся обожнюванням царської імперії, а після одруження з багатою росіянкою Надєждою Ніколаєвною Абрікосовою остаточно перетворився на затятого русофіла. Чеський народ зазнає утисків, а отже, йому потрібна підтримка. І Крамарж вбачав її лише в Росії, яка і була достатньо сильною, і послуговувалася схожою мовою. За його уявленнями, слов’янські народи повинні мати спільний дух і характер, та, звичайно ж, політичне майбутнє.
Тому в травні 1914 року він написав проект конституції «єдиної слов’янської імперії», яку мали сформувати Росія разом із Польщею, чеськими землями, Болгарією, Сербією і Чорногорією. А на чолі цієї держави повинен був стояти голова російського боярського роду Романових як «імператор всіх слов’ян і всієї Русі», який також мав би титул «цар чеський і польський». Головним представницьким органом повинна була стати Імперська рада, до якої увійшли б представники всіх країн, а їх більшість у складі 25 членів мали сформувати посадовці російської національності.
ЗАРАЗ МИ ВЖЕ НЕ ВВАЖАЄМО ЗАСНУВАННЯ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ ЧИМОСЬ НАДЗВИЧАЙНИМ. ПРОТЕ МАЛО ЛЮДЕЙ ЗНАЄ, ЩО В ПРОЦЕСІ ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВИНИКАЛО БАГАТО ПРОПОЗИЦІЙ І ВАРІАНТІВ, СЕРЕД ЯКИХ БУЛИ Й РОЗБУДОВА ЧЕСЬКОЇ МОНАРХІЇ ЧИ ПРИЄДНАННЯ ДО РОСІЇ
Початок Першої світової, драматичні результати воєнних операцій і революційні події в царській Росії в 1917-му принесли великі світоглядні зміни в розуміння майбутнього країн Центральної Європи та долі Австро-Угорщини. Ідею монархії та збереження Австро-Угорщини підтримувало багато політиків, тож вона стала однією з провідних. У плани її прихильників входило перетворити імперію на федерацію національних держав із широкою автономією.
Під час війни багато чеських і словацьких політиків емігрувало. За кордоном, зокрема у Франції, Великій Британії, Швейцарії та США, вони розпочали боротьбу за національну самостійність. Головною метою Томаша Масарика та його поборників було переконати держави Антанти, що в їхніх інтересах підтримка розпаду Австро-Угорщини та створення незалежної держави чехів і словаків. Поступово зробити це вдалося. Допомогли, зокрема, переможні бої чехословацьких легіонів (добровольчих військових формувань, куди входили здебільшого військовополонені чехи й словаки) у Росії та взяття під контроль Транссибірської магістралі влітку 1918-го, за якими стежив увесь світ. Професор Масарик успішно подорожував Росією та організовував слов’янські легіони. Так він дізнався дуже багато про політичну й національну проблематику в Росії, яка саме переживала криваву громадянську війну. У дискусіях з українськими політиками йому вдалося зрозуміти їхні скарги на царський уряд, які мали багато схожого з утисками чехів із боку Габсбурґів. Стало очевидно, що про варіант союзу з Росією можна забути.
Коли навесні 1918 року остаточно розбилися всі надії на підписання сепаратного миру з придунайською імперією, погляди можновладців, зокрема й президента США Вудро Вільсона, кардинально змінилися, тож Масарик під час свого перебування у Вашингтоні дістав підтримку на опублікування своєї декларації, яка вийшла 18 жовтня 1918-го в Парижі. У ній було проголошено незалежність чехословацького народу. Саме на основі цього документа держави Антанти визнали Чехословацьку національну раду тимчасовим урядом Чехословацької Республіки. Так було закладено початки шляху до нового, республіканського упорядкування Центральної Європи, яке протрималося до початку Другої світової війни.