Громадянської війни не повинно бути

Про це свідчить історичний досвід.

Чого нас вчить новітня історія? Насамперед того, що її не варто забувати. 18 грудня 2007 року ми проголосували за обрання Юлії Тимошенко прем\’єр-міністром України. Обрали з другого разу, бо спочатку не вистачило одного голосу. Тимошенко стала прем\’єром від коаліції НУНС-БЮТ і за підтримки рівно 226 голосів.

Ситуація була настільки напруженою, що було прийняте рішення голосувати руками – ми хотіли, щоби кожен нардеп взяв на себе персональну відповідальність за прем\’єра і уряд.

Втім, нічого не допомогло. Де-факто коаліція розпалась вже через місяць через загострення тліючого конфлікту між прем\’єр-міністром і президентом.

Загострюю вашу увагу – фактично через місяць прем\’єр Тимошенко втратила коаліцію, бо частина НУНС, що орієнтувалася на президента Ющенка, просто припинила голосувати за пропозиції уряду.

Цей саботаж тривав усі два роки перебування при владі обраної тоді прем\’єрки. Майже кожне рішення Верховної Ради було наслідком компромісу. Через раз нас підтримували регіонали та позафракційні. Домовленість з покійним Михайлом Чечетовим для авторів законопроектів від урядової коаліції тоді була не менш важливою, ніж згода прем\’єра, бо гарантувала результативне голосування.

Зрештою, це призвело до появи проекту широкої коаліції з Віктором Януковичем у відчайдушній спробі Юлії Тимошенко забезпечити живучість урядового організму.

Наскільки ж абсурдними виглядають тепер критики з Батьківщини, коли побиваються про відсутність легітимності теперішньої урядової коаліції.

Друзі, але сумарна кількість голосів у двох фракціях на підтримку пропозицій Володимира Гройсмана є значно чисельнішою за той обрубок коаліції НУНС-БЮТ, який два роки поспіль утримував прем\’єром Юлію Тимошенко. Тоді коаліції справді не було – вона рахувалася лише формально.

Не менш дивовижно читати вітчизняні апокаліптичні пророцтва про громадянську війну, яку перед цим нам три роки передрікали з Москви. Виглядає абсурдно, бо напруження між прем\’єр-міністром Юлією Тимошенко та президентом Віктором Ющенком не йде у жодне порівняння з ситуацією тепер, коли прем\’єр Гройман і президент Порошенко демонструють результативну співпрацю.

Готовність до протестів у період 2007-2010 рр. також була значно вищою в силу майже істеричного політичного протистояння поміж «своїми» помаранчевими політиками. Кожна публічна акція у Києві тоді збирала тисячі людей, а на деякі акції на Майдані з\’їжджалось і по 50 000.

Тож заспокойтесь, будь-ласка, перегляньте фотографії з напівпорожніми наметами біля Верховної Ради і займіться роботою. А вибори обов\’язково відбудуться, тільки згідно закону, в 2019 році.

Джерело

Похожие статьи

Инсценированные покушения: как разные люди приходят к одинаковым выводам

Золотая середина: почему двухкомнатная квартира — лучший выбор для молодой семьи?

Верховный суд США разрешил городам запрещать лагеря бездомных на улицах