Голови ОДА мінімально втручаються в справи міст.
Обласна адміністрація займається переважно справами віддалених від центру обласних районів. Місто — територія управління мерії. Прийнято вважати, що «губернатор», який щодня їздить по дорогах міста в будівлю ОДА, нібито не має відношення до його проблем.
На тлі загальнонаціональної пасивності, особливо в час формування ОТГ, все яскравіше виглядають випадки, коли глава області працює по-іншому. Задаючи новий тон політичного та адміністративного лідерства, з метою посилення державницьких настроїв в регіоні, покращення рівня життя та створення нової інфраструктури.
До прикладу, минулого тижня одеський губернатор Максим Степанов став на сторону містян, які вийшли на акцію протесту проти планів мерії забудувати Літній театр в міському саду — історичному центрі Одеси.
До того ж губернатор уник будь-яких прямих звинувачень в бік мера або забудовника. Він просто заявив, що не дасть вкрасти у міста Літній театр, і ініціював комплексну перевірку всіх дозвільних документів з приводу планів побудувати там черговий ТРЦ. А ще знайшов архівну карту 1866 року, і звернувся до Мінкульту з пропозицією відновити територію міського саду в історичних кордонах.
По суті, це робота майбутніх префектів, які будуть контролювати законність і реалізацію держполітики у всьому регіоні, включаючи обласний центр. Але вже і зараз у губернаторів є всі повноваження, щоб в разі сумнівних дій мерії швидко, без публічних конфліктів і звинувачень, ставити її на місце.
Зрозуміла хірургічна обережність Максима Степанова, адже на тлі стратегічної реформи децентралізації, опоненти влади зразу ж піднімуть істерію про перевищення повноважень.
Але хіба може бути перевищенням повноважень захист інтересів та конституційних прав громадян? Історія зі спробою забудови міського саду в Одесі і доцільне втручання у боротьбу містян голови ОДА потребує не лише нової дискусії про роль і місце майбутніх префектів у системі влади, але й про можливості громад у створенні разом з префектами таких державно-громадських механізмів, котрі б дозоляли розв’язувати конфлікти в громадах з якомога меншими моральними і матеріальними втратами.