Символом боротьби з корупцією досі залишається хонка.
Після прийняття базового «пакету» законопроектів необхідних для запуску антикорупційної реформи 14 жовтня 2014 року, наступні два роки позначилися становленням нових органів покликаних боротися з корупцією та запуском їх роботи. Так було створено:
— Національне антикорупційне бюро України (НАБУ, керівник Артем Ситник) – правоохоронний орган зі спеціальним статусом, головним завданням якого є протидіяти топ-корупції, тобто розслідувати корупційні злочини вчинені високопосадовцями рівня міністрів та їх заступників, депутатів парламенту, голів обласних адміністрацій, керівників правоохоронних органів, суддів, а також корупційні схеми, які нанесли шкоду державному бюджету не менше ніж на 1 млн грн (приблизно 320 тис євро);
— Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП, керівник Назар Холодницький) – самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України, який має повноваження представляти в суді справи які підпадають під юрисдикцію НАБУ та здійснює процесуальний нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності досудового розслідування НАБУ;
— Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК, колегіальне керівництво. Голова Наталія Корчак) – орган превенції корупції з дуже широкими повноваженнями та функціями, а саме: перевірка електронних декларацій чиновників, контроль за партійними фінансами та конфліктом інтересів чиновників, робота з викривачами та бізнесом, підготовка, моніторинг та контроль виконання державної антикорупційної політики в Україні) Антикорупційної стратегії).
Якщо перші два органи показують достатньо високий рівень професійності та незалежності, перш за все через те, що керівники та працівники цих органів були відібрані в результатів відкритих конкурсів за участі громадськості та міжнародних експертів (у випадку НАБУ це італійський прокурор та спеціаліст по боротьбі з відмиванням коштів Джованні Кеслер, а у випадку САП – американська прокурор Мері Батлер), то НАЗК одразу попало під політичний контроль і почало демонструвати неефективність та непрофесійність. Спочатку НАЗК провалило запуск системи електронних майнових декларацій для чиновників, яку планували запустити на початку 2016 року, але вдалося це лише у вересні 2016 року після втручання громадськості та міжнародної спільноти. Далі, НАЗКне змогло налагодити якісну систему перевірки партійних фінансів, тощо. На даний момент це єдиний недоукомплектований орган через постійні конфлікти в складі його керівництва.
Якщо 2014-2015 рр. можна назвати роками законодавчого забезпечення антикорупційної реформи, 2015-2016 рр. інституційної розбудови нових органів та механізмів, то 2017 рік став роком повноцінної реалізації їх функцій. І тут теж можна показати різний рівень ефективності в залежності від інституцій.
НАБУ та САП з початку року почала активну роботу щодо розслідування корупції сере представників найвищих ешелонів української влади. У березні було оголошено про арешт та затримано голову Державної фіскальної служби Романа Насірова, який до 2016 року був депутатом правлячої партії Блока Петра Порошенка, якого звинуватили у махінаціях з наданням податкових пільг. У квітні затримано екс-депутата іншої партії більшості у парламенті, «Народний фронт», одного з найближчих соратників та спонсорів екс-прем\’єр-міністра Арсенія Яценюка Миколу Мартиненка за фактом розкрадання коштів держпідприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» («СхідГЗК»). У червні двох депутатів Максима Полякова (Народний Фронт) та Борислава Розенблата (виключений з фракції Блок Петра Порошенка) звинуватили і добилися зняття депутатського імунітету за підозрою у причетності до зловживання службовим становищем для лобіювання інтересів окремих видобувачів бурштину. Разом з тим звинувачення у незаконному збагаченні були висунуті депутатам Євгену Дейдею (Народний Фронт, близький до Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова) та Андрію Лозовому (права рука лідера Радикальної партії Олега Ляшка). Серед останніх справ, відкритих НАБУ та САП варто згадати щодо зловживань у сфері закупівель палива для потреб оборони (обвинувачений заступник Міністра оборони Ігор Павловський) та у сфері спрорядження для потреб внутрішньої безпеки (звинувачення висунуті проти екс-заступника Міністра внутрішніх справ Сергій Чеботаря та сина міністра Олександра Авакова). Всі ці справи у активній стадії розслідування, суд обрав запобіжні заходи для підозрюваних. Звісно, є спроба подавати ці справи як політичні та затягувати їх.
Паралельно активізувалися спроби дискредитації НАБУ та САП. На законодавчому рівні були спроби передати унікальні повноваження цих інституцій назад в прокуратуру (де вони були до 2015 року), або дозволити іншим органам (прокуратура, поліція і служба безпеки) відкривати справи проти топ-посадовців. Експерти бачили в цьому намагання мінімізувати ефективність НАБУ/САП, бо у разі закриття такої справи іншим органом, відкрити її знову було б не можливо. Ці спроби вдалося зупинити. Іншим напрямком була спроба призначити політично-залежних та непрофесійних членів аудиторського комітету для НАБУ, який має повноваження надати оцінку якості роботи та рекомендації, за умови негативної оцінки, відставки голови НАБУ. Парламент силами більшості намагався призначити нікому не відомого британського «експерта» Найджела Брауна, не зважаючи на те, що у списку рекомендованих були такі міжнародні експерти як Марта Борщ, американська прокурор, яка вела справу екс-прем\’єр міністра України Павла Лазаренка, який був засуджений за корупцію в США, згадуваний вище Джованні Кеслер, аудитор федеральних правоохоронних органів США Роберт Сторч та інші. На даний момент ці спроби завдяки активності громадськості та міжнародній увазі не були реалізовані, але можуть бути поновлені найближчим часом. Також тиску зазнали громадські партнери НАБУ – активісти-антикорупціонери. Спочатку почався тиск на керівника Центру протидії корупції Віталія Шабуніна з використанням особистого тиску та маніпулятивних повідомлень у ЗМІ, потім аналогічно тиснули на члена правління цієї організації Олександру Устінову. Далі представники Народного фронту спробували займатися дискредитаційною кампанією щодо Трансперенсі Інтернешнл Україна, поширюючи в ЗМІ та серед міжнародних партнерів недостовірну інформацію. Зрештою, почалися фізичні атаки в регіонах: у жовтні були побиті два представники Харківського антикорупційного центру Дмитро Булах та Євген Лісічкін, які розслідували земельні махінації в Харківському регіоні. В березні 2017 року Верховна рада України на пропозицію Тетяни Чорновол (Народний фронт) примусила активістів-антикорупціонерів подавати декларації як державних службовців, дискримінуючи таким чином їх за професійною ознакою та підставляючи під кримінальну відповідальність. Не зважаючи на спільні позиції представництв країн G7, правозахисних організацій і номінальної підтримки Президента України (маючи найбільшу фракцію в парламенті він міг добитися скасування цієї поправки чи просто заветувати її, тому його підтримка на словах скасування справді лише номінальна), з березня по листопад 2017 року жодного разу не піднімалося питання про скасування цих абсурдних норм.
В цей же час НАЗК змогли перевірити з понад 1 млн декларацій чиновників лише понад 80 і не знайти жодних підстав для притягнення до відповідальності за незаконне збагачення. І це не зважаючи на те, що українські топ-чиновники задекларували неймовірну кількість готівки та інших активів, пояснити походження яких вони не можуть. Звісно, після зловживань часів Януковича, це не могло не викликати обурення суспільства та очікування розслідувань фактів зловживання та незаконного збагачення. Але, на жаль, цього не відбувається. Натомість НАЗК досі не спромоглося не лише забезпечити автоматичну (комп\’ютерну) перевірку декларацій на відповідність данних внесених в них з реєстрами власності на нерухоме та рухоме майно, а й потонуло у внутрішніх конфліктах. Так, з 5 необхідних членів колегіального органу керівництва лише 3 працюють. Руслан Рябошапка, екс-працівник НАЗК, один зі співавторів законопроектів 2014 року, подав у відставку, через неможливість якісно працювати. Далі адміністративними методами через тиск пішов заступник голови НАЗК Руслан Радецький. Орган показав повну неспроможність виконувати свої функції і тому зареєстровані два законопроекти, які пропонують перезапуск цього органу (від Кабінету Міністрів та народних депутатів, останній отримав позитивну оцінку міжнародних експертів). Але корумпованій частині влади зручний недієвий орган, який легко можна використати в політичних цілях. Так, не помічаючи корупції в діях топ-чиновників, НАЗК намагається тиснути на незручних владі осіб, ініціюючи перевірки Центру протидії корупції чи опозиційних депутатів.
Щодо топ-корупції в часи до створення НАБУ/САП, то вона залишилися в компетенції Генеральної прокуратури України. Тут є теж позитивні зрушення, наприклад початок заочного судового процесу над символом корупції в Україні екс-президентом Віктором Януковичем (правда, у справі державної зради, а не корупції, та прокуратура обіцяє за результатами цієї справи чи паралельно з її розгортанням внесення і інших кейсів щодо екс-президента). В травні 2017 року ГПУ провело операцію та затримала понад 20 осіб з найближчого оточення екс-міністра доходів та зборів часів Януковича Олександра Клименка, обвинувачуючи їх у створенні податкових майданчиків для виведення в готівку корупційних коштів. Справа проти «податківців Клименка» є наймасштабнішою в історії України, обвинувачення висунуло претензії та аршетувала майна та активів на понад 80 млрд грн.
В цей же час деякі дії ГПУ важко назвати якісними. Так, при поверненні в державний бюджет коштів режиму Януковича, які були заарештовані на рахунках державного Ощадбанку України, саме судове рішення було незаконно засекречене. В Україні діє вимога публічності судових рішень за умови приховування в них приватної інформації. ГПУ пішла на порушення закону і єдине чим можна це пояснити – бажанням приховати процесуальні порушення в цій справі, які можуть стати причиною оскарження цього рішення в міжнародних судах. Громадські організації Трансперенсі Інтернешнл Україна та Центр протидії корупції подали в суд з вимогою відкрити це рішення, за що отримали чергову порцію дискредитації та звинувачень у «підігруванні Януковичу та Росії». Часто ГПУ використовується для політичного тиску. Так влітку прокуратура відкрила і потім закрила провадження проти одного з міністрів-реформаторів Міністра фінансів Олександра Данилюка. Причиною стала ініціатива міністра щодо відставки звинуваченого в корупції Романа Насірова та створення Служби фінансових розслідувань, яка б мала забрати компетенцію розслідування економічних злочинів у Служби безпеки України та Національної поліції. СБУ, зловживаючи непритаманною для спецслужб функцією розслідування злочинів в сфері економіки, тисне на бізнес, про що неодноразово бізнес-асоціації та представники посольств інформували Президента та міжнародну спільноту.
Найбільшим викликом для антикорупційної та й інших реформ залишається нереформована судова система. Початковий етап реформи, показав, що навіть відкриті конкурси не є панацеєю для потрапляння у судову гілку влади достойних, особливо якщо в конкурсних органах (Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада правосуддя) більшість становлять судді старої формації, які рекомендують для призначення у Верховний суд відверто непрофесійних та недоброчесних кандидатів, на зразок тих, які виносили політичне рішення щодо засудження діючого Генерального прокурора Юрія Луценка за часів правління Януковича. Зважаючи на затягування суддями розгляд справ НАБУ, а деякі з них не розглядаються понад 14 місяців, ще 9 лютого 2017 року група народних депутатів зареєструвала законопроект про створення в межах судової гілки влади спеціалізованої підсистеми антикорупційних суддів з чіткою регламентацією розгляду справ проти топ-корупціонерів. Пропонувалося, що суддів до цих судів будуть обирати не лише ВККС та ВРП, а й комісія, до складу якої б мали входити міжнародні експерти. Не зважаючи, що цей законопроект виконував не лише зобов\’язання коаліційної угоди, а й пункти співпраці з МВФ та ЄС, лише позитивний висновок Венеційської комісії у вересні 2017 року дав поштовх дискусії про потребу перейти від обіцянок створення цієї підсистеми до їх реалізації. Президент та Прем\’єр-міністр обіцяли створення антикоруційного суду в першій половині 2018 року (для цього закон про його створення треба прийняти до кінця 2017 року), але поки що руху в цьому напрямку немає. Створення антикорупційних судів не лише б професіоналізувало та забезпечило більш ефективний та менш політично-залежний розгляд справ проти топ-корупціонерів, але й продемонструвало б ефективність всієї судової реформи до моменту її переходу на суди першої інстанції (зміна цієї гілки очікується в горизонті 5-7 років).