Півроку тому Саакашвілі зневажив держкордон.
За цей час відбулась ціла серія юридичних поразок. Спочатку суди визнали законним позбавлення громадянства. Пізніше – відмовились надавати статус біженця апатриду.
Це можна зрозуміти, бо важко повірити, що йому загрожували у європейській Польщі і він рвався заховатися в Україні. Тим більше, що на захист пам\’яті Степана Бандери він досить демонстративно не став. Навіть зараз, коли прийняли польський закон про криміналізацію «бандеризму.».
Але за кілька місяців перебування в Україні він його прихильники:
Заблокували центральну вулицю Києва і встановили намети. А потім розійшлися з наметового табору, залившивши кілька сотень практично порожніх «малих архітектурних форм» і повне враження бутафорної фальшивості своїх протестів.
Спожили (за даними слідства) не менше 200 тисяч доларів, отриманих від агента Сергія Курченка, що підтверджують записи розмов з «гаманцем Януковича» та відео передачі грошей.
Використали години ефірного часу та тисячі шпальт газет поширюючи між українцями ненависть, зневіру у власних силах і розбрат між учорашніми побратимами, які пліч-о-пліч пройшли євромайдан.
Що ж в результаті? Кілька відсотків рейтингу і поганий присмак, ніби хтось скористався твоєю країною на втіху непомітним ляльководам з Москви?
Реадмісія стала найгуманнішим виходом для Саакашвілі, якого цілком могли відправити вже сьогодні у реформовану ним грузинську тюрму.
Ніхто й не сподівається, що це примусить його мовчати, інакше б той літак полетів не на захід, а на південь, за великий Кавказ.
Реадмісія – це законний, виважений крок і одночасно жест утоми країни, яка має вистраждане право жити і розвиватись спокійно.
Єдине, що турбує, трохи шкода Польщу – будемо сподіватись Михайло не захоче займатись політикою ще в одній країні.