Вчергове закликає заборонити «маніпуляції з українською ГТС».
Нескладно знайти інформацію, що восени 2009 року тодішня прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко наголошувала на необхідності заборони створення міжнародного консорціуму для експлуатації ГТС. Мовляв, щоб Янукович з Путіним не могли «накласти лапи» на українську трубу. Цікаво, що ці гнівні ескапади прозвучали того ж року, коли глави урядів Росії та України Путін та Тимошенко освятили підписання газового контракту, про який складно знайти добре слово у публічних оцінках більшості українських політиків.
Цього разу захмарно завищена ціна вітчизняної ГТС звучить у не менш цікавих історичних обставинах. Стокгольмський арбітраж має 28 лютого оголосити, хто кому має сплатити живі гроші – «Нафтогаз України» «Газпрому» чи навпаки. Проте очевидно, що найбільша загроза збитків за контрактом 2009 року для України минула. Паралельно очікується, що Німеччина вже у березні дасть дозвіл на будівництво «Північного потоку-2», у якому вона має власний неабиякий інтерес. Пригадаємо, що російські енергоресурси не опинилися під санкціями Європейського Союзу, а всередині німецького істеблішменту чимало тих, хто прагне повернутися до business as usual з Кремлем.
У ситуації, що складається на європейському енергетичному ринку Україні треба якомога швидше залучити потужну західну компанію до управління ГТС, щоб отримати впливового союзника у справі боротьби за транзит «блакитного золота» нашою територією до ЄС. Тому пропозиції Тимошенко та названа нею ціна української «труби» — це відкрита гра проти національних інтересів.