Поведінка парламентарія привернула увагу.
Надія Савченко нагадала про себе зразу після Міжнародного жіночого дня, з’явившись в залі суду, де ухвалювалося рішення про запобіжний захід для керівника «Офіцерського корпусу» Володимира Рубана. Парламентарій віддала в’язневі честь, запевнила, що все буде добре і висловила готовність взяти на поруки переговорника, якому інкримінують підготовку до теракту в центрі Києва. СБУ зацікавилася Савченко та викликала її на допит 12 березня, проте парламентарій терміново виїхала до Європи. Де саме вона перебувала, достеменно невідомо, у всякому випадку від Надії Вікторівни звучали різні версії.
Допит слідчими Служби безпеки Надія Савченко «прикрасила» низкою гучних заяв, які мало дивують, проте привертають увагу. Схильність до епатажу відомий політик демонструє практично протягом всієї кар’єри, і минулого тижня вона не підвела. Савченко наголосила, що багато людей хочу повалити нинішню владу збройним шляхом, Петро Порошенко несе відповідальність за втрати на Донбасі, Росія та Україна однаково відповідальні за конфлікт на сході України. До цього можна додати не лише публічно вдячність Вікторові Медведчуку за звільнення та звернення до Путіна з закликом відпустити українських полонених, але і візит до сесійної зали парламенту з пістолетом та гранатами в сумці.
Генеральний прокурор 15 березня вніс подання на позбавлення недоторканості, затримання та арешт Надії Савченко. Його належить розглянути регламентному комітету Верховної Ради, після чого народні обранці будуть визначатися з позицією щодо своєї колеги. Зауважу, що випадків позбавлення депутатської недоторканості Героя України в Україні ще не було.
Майже два роки Надія Савченко була в полоні сепаратистів та російській в’язниці. Найвідоміша військовополонена оголошувала голодування та приходила до зали суду у Ростові у футболці з тризубом, робила гучні заяви та стала фактичним символом боротьби проти російської агресії. Беззаперечна заслуга пані Савченко полягає у тому, що вона стала символом боротьби проти російської агресії не лише для мільйонів українців, але і значної частини західного політичного істеблішменту. Акції з хештегом #FreeSavchenko проходили у різних точках світу, а політичні лідери Заходу порушували питання її звільнення при зустрічах з Путіним.
У власних інтересах використали образ «незламної» і політики. Юлія Тимошенко, наприклад, поступилася першим місцем у передвиборчому списку «Батьківщини», і не виключено, що саме образу Надії Савченко «сердечники» мають завдячувати створенням нехай і найменшої парламентської фракції у Верховній Раді восьмого скликання. Показово, що Юлія Тимошенко мінімізувала коментарі про Савченко практично зразу після її повернення в Україну. Парламент, до речі, не лише підтвердив депутатські повноваження Савченко без її присутності у сесійному залі, але і обрав її членом української делегації у ПАРЄ, створивши додаткові підстави для політичного тиску на Путіна.
Цікаво, що наприкінці 2015 року було розроблено та ухвалено так званий «закон Савченко», який передбачає зарахування дня перебування у слідчому ізоляторі за два у колонії. Не менш цікаво, що за ним вийшли на волю екс-парламентарій Віктор Лозінський та колишній суддя Ігор Зварич, а також тисячі інших злочинців. Скасувати цей нормативний акт вдалося лише у 2017 році, що немало обурило її формальну авторку.
Надію Савченко обміняли на двох російських спецназівців, затриманих у Луганській області у травні 2016 року. Додому вона повернулася в ореолі слави, Петро Порошенко вручив їй зірку Героя України. Проте подальші дії парламентарія, який швидко став позафракційним, дивують. Савченко не лише здійснила турне країнами, де представлена потужна українська діаспора, але і відвідала у лютому 2017 року контрольовану сепаратистами територію разом з Володимиром Рубаном. Після цієї поїздки людина, яка майже два роки перебувала у ворожому полоні, почала говорити про необхідність примирення та відсутність принципових розбіжностей між Майданом та Антимайданом. Схоже, що під час перебування у полоні російські спецслужби уміло прорахували психологічні особливості Савченко, загальний інформаційний фон та перетворили її на «троянського коня», роздмухавши її почуття власної значущості.
Суспільство, що перебувало в ейфорії від звільнення «нашої Наді», не заважилося ані з’ясувати детально обставини її потрапляння до полону, ані причини, через які штурман бойового гелікоптера опинилася в лавах батальйону «Айдар». Чим більше Савченко робила політичних заяв після свого звільнення, тим більше подібних питань до неї виникало. Її політична сила виявилася не надто помітною, саму Надію Вікторівну позбавили статусу члена делегації в ПАРЄ, а минулого тижня виключили зі складу парламентського комітету з питань національної безпеки оборони. Показовим є той факт, що з російського полону Савченко повернулась з рейтингом довіри безпрецедентно високим для України – плюс 40%, але не конвертувала його у зростання власної популярності, яка нині перебуває на межі статистичної похибки.
Прогнозувати рішення парламентаріїв стосовно дозволу на арешт Савченко складно, багато хто буде визначатися в останній момент. Багато залежатиме від переконливості генерального прокурора Юрія Луценка та готовності депутатського корпусу до ув’язнення вчорашньої героїні, яке матиме потужний резонанс у російських медіа. Ті детально висвітлюють заяви Савченко ледь не в режимі реального часу.
Казус Савченко є серйозним випробуванням для українського суспільства, його спроможності усвідомити, що зміни забезпечують не виключно персоналії, най і з потужним героїчним ореолом, але інституційні перетворення всередині країни. Комфортного виходу з цієї ситуації, очевидно, немає, а мінімізувати різноманітні втрати можна хіба що консолідацією різних партій навколо захисту національних інтересів.