Це – кінець гри.
Сирійська авантюра Путіна, головною метою якої було показати міць російської зброї та навички збройних сил, а також спробувати силоміць затягти США за стіл переговорів щодо відновлення глобального впливу Москви та перерозподілу сфер впливу за зразком «холодної війни», вочевидь, зазнала фіаско.
Безвихідна ситуація з використанням війни проти України для виведення РФ на «велику сцену» геополітики змусили Кремль розпочати ще одну «переможну» кампанію за звільнення чергового «братнього народу», цього разу сирійського.
Продовження режиму санкцій, посилення оборонного потенціалу НАТО американською військовою присутністю та відверте небажання США перерозподіляти сфери впливу в Європі і світі змусили Москву шукати альтернативи поверненню РФ статусу наддержави.
Важливо було знайти кризову ситуацію, через яку можна було б спробувати вплинути на позицію Вашингтона. Це мала бути ситуація: (1) у яку були б залучені США, (2) яка почалася б задовго до викриття справжніх цілей російської політики з відновлення світового домінування, і (3) в регіоні, де РФ має певні позиції. Під ці ключові критерії підпадав конфлікт у Сирії.
Природно, втручання Росії не принесло жодного конструктиву, радше навпаки – після того, як Асад-молодший «попросив» Путіна «ввести війська», заборонені хімічна зброя та фосфорні бомби стали ледь не стандартним інструментом боротьби сирійського режиму проти власної опозиції (офіційно – проти угруповання «ІДІЛ»).
Однак планам Путіна в Сирії так і не судилося здійснитися.
Захід чомусь не злякався ані «грізного» арсеналу РФ, який безнадійно відстав від тієї ж американської зброї щонайменше на кілька поколінь, ані російського «військового генія», псевдо-міць якого Кремль щосили намагався показати в Сирії.
Світ побачив абсолютно бездарно сплановані наземні операції російських спецпризначенців, які вміло воюють тільки проти мирного населення, здійснюючи диверсійні чи каральні операції (обидві Чеченські війни і Донбас – яскравий приклад) і примітивні авіаудари т.зв. ВКС РФ, які за умов повної відсутності у противника систем протиповітряної оборони чи авіації просто літали по прямій, як на звичайних навчаннях на полігоні (і тільки сюрприз від турецьких ВПС змусив росіян щиро здивуватися: «як це, у нас що, можуть стріляти?»). «Подвиги» бійців прославленої ПВК «Вагнер», яких дощенту розгромили американці – взагалі окрема історія.
Вашингтон чомусь не вразив, а радше насмішив сирійський похід російського авіаносця «Адмірал Кузнєцов», який відчайдушно чадів і, за влучними спостереженнями західних військових експертів, знищив більше російських літаків, аніж усі країни-члени НАТО разом узяті.
Захід не здригнувся від ударів «Калібрів», російських крилатих ракет, випущених з ракетного крейсера на Байкалі по сирійських цілях, і значна частина яких по дорозі впала на територію Ірану (тільки дивом не пошкодивши ядерні чи військові об’єкти).
Рік тому американська адміністрація вже присилала сирійсько-російському воєнному тандему «подарунки» за використання хімічної зброї – тоді це були 59 крилатих ракет «Томагавк».
Цього разу американці діяли інакше, і були не самі.
Велика Британія надала для здійснення авіаударів винищувачі «Торнадо» і «Тайфун», які, злетівши з авіабази Акротірі (Кіпр) випустили по цілях крилаті ракети «Storm Shadow» з радіусом дії 400 км. – тобто, пілотам навіть не треба було порушувати повітряний простір Сирії.
Такими ж ракетами (а також їх аналогом типу SCALP) були озброєні французькі «Рафалі», які, за офіційними даними, вилітали на завдання з аеродромів у самій Франції. Крім того, французи використовували крилаті ракети морського базування.
Американці використали стратегічні бомбардувальники В-1В (хоча Пентагон не надав інформації щодо зброї, літаки такого типу озброєні крилатими ракетами типу JASSM-ER з радіусом дії до 370 км.), а також принаймні один есмінець класу «Тікондерога», озброєний крилатими ракетами «Томагавк».
Все це дозволило союзникам уникнути ризику потрапити під обстріл сирійських систем протиповітряної оборони.
Усі удари були спрямовані проти 3 основних цілей:
Дослідницький центр Барза поблизу Дамаска (його взяли на себе американці, випустивши по ньому 57 «Томагавків» та 19 ракет типу JASSM-ER).Об’єкт з виробництва хімічної зброї Хім-Шінша на захід від Хомса (атака з’єднаними силами американців, британців і французів).Складський комплекс у Хім-Шінша (знищений французами).
Атака одразу ж «обросла» міфами, вигаданими російськими «тролями», які офіційний Пентагон одразу ж спростував: жодна зі 103 ракет, випущених союзниками, не була знищена, і вразила цілі (натомість сирійська сторона заявляла, що знищила аж 71).
Натомість сирійські системи ППО таки випустили 40 ракет у відповідь, але, оскільки авіація союзників на територію Сирії не залітала, ефективність контрдій була практично нульовою.
Москва, розуміючи, що у мілітарному плані протиставити нічого не зможе, відреагувала на інцидент у звичній різкій вербальній формі. Путін назвав дії США, Британії та Франції «актом агресії проти суверенної держави, яка знаходиться на передньому краї боротьби з тероризмом».
Начальник Головного оперативного управління Генштабу РФ С. Рудской пішов ще далі, заявивши, що авіаудари США по Сирії «стали реакцією на успіх сирійських збройних сил в боротьбі з міжнародним тероризмом» – так, очевидно, російська сторона трактує практику застосування забороненої хімічної зброї.
Тепер Кремль постав перед очевидною необхідністю адекватного ходу у відповідь, який дозволив би вийти з делікатної ситуації, коли твоєму найближчому союзникові наносять удар, а твоя країна не має достатньо технологічної зброї для відповіді – принаймні такої, яка б не спричинила катастрофічних наслідків для самої РФ.
Найбільш вірогідними є 3 наступні варіанти дій Москви:
Інтенсифікація бойових дій в Сирії. Враховуючи, що у Вашингтоні вже почали лунати голоси про неприпустимість більшого втягнення країни у сирійський конфлікт, Пентагон не плануватиме дальших масштабних акцій (окрім додаткових авіаударів), особливо з залученням наземних військ. Однак такий хід Москви означатиме, що потенційними цілями удару у відповідь мають стати або американські військові, або сирійські угруповання, які воюють проти армії Асада, лояльні до них (в останньому випадку ризик загибелі американців від рук росіян залишається), і загроза ескалації в цьому випадку непомірно зростає, що може суперечити планам Росії все-таки домовитися, а не воювати зі США. Активізація бойових дій на Сході України. Зрозумівши, що сирійська ситуація не залишає опцій, російське керівництво може повернутися до Донбасу як способу тиску на США через загрозу європейським союзникам. Спроба створити нову точку нестабільності. У випадку, коли кремлівські карти Сирії та України будуть остаточно побиті Заходом, Росія може спровокувати нову кризу в Європі, скоріше за все, на Балканах, у Боснії і Герцеговині, де російські приготування до реалізації «гібридного» сценарію вже йдуть повним ходом.
Так чи інакше, якщо Росія залишить удари Трампа без відповіді, це означатиме не лише кінець сирійській авантюрі, а й повне фіаско планів з повернення РФ у «велику геополітику» в статусі «старої-нової» супердержави зразка колишнього СРСР – опція, яку Путін, одразу після виборів, навряд чи може собі дозволити…