Протистояння завершилось гучною заявою.
Кілька місячне протистояння між Президентом та Прем’єром завершилось гучною заявою, яка фактично означає готовність останнього самостійно брати участь у парламентських перегонах 2019 року.
Очевидно, що це рішення не виникло спонтанно, а стало результатом планомірної антипремєрської кампанії, яку Банкова вела проти Гройсмана з кінця минулого року. Розпочалася вона після того як Гройсман не захотів стати ключовим VIP агітатором у новому політичному проекті, який Банкова активно створювала останні кілька місяців. Відмова Гройсмана виконувати у ньому роль своєрідного «весільного генерала» дала старт кампанії з середовища оточення Президента метою якої було змістити непокірного Премєра. Офіційним приводом для відставки мала стати негативна оцінка звіту уряду, який був запланований у парламенті на середину квітня.
Опоненти Гройсмана активно розробляти кілька сценаріїв: відставка та призначення нового Премєра (Луценко, Аваков, Турчинов), звільнення Премєра без призначення нового (в.о. Премєра згідно сценарію має стати С.Кубів), послабити позиції Гройсмана шляхом звільнення у парламентів низки міністрів лояльних до Премєра (У.Супрун, А.Реву, О. Саєнка).
Однак антипрем’єрська кампанія провалилась, оскільки противникам Гройсмана не вдалося знайти серед депутатів 226 бажаючих, які б висловили негативну оцінку Уряду. Ну а після рішення профільного комітету відкласти звіт уряду до 20 червня опоненти Премєра прийняли рішення тимчасову відкласти публічну атаку на Прем’єра, перевівши її у “кулуарну площину.”
Не чекаючи другої фази «підкилимної атаки» Прем’єр розпочав контратаку, перевівши протистояння на “поле” де він почуває себе сильнішим, а саме у публічну площину.
Ключовим завдання у цій боротьбі для Прем’єра стало – отримання суспільної підтримки та довіри своїм діям. На думку оточення Прем’єра, підставою для такої тактики є низка реальних успіхів у соціальній (медична та пенсійна реформи, зокрема в рамках останньої відбулось осучаснення пенсій 9 млн пенсіонерам), гуманітарній (освітня реформа) та інфраструктурних сферах, які досягнув Уряд протягом своєї діяльності.
Інформаційний наступ відбувся одразу на двох фронтах: участю у передачі Свобода Слова та виступом на Форумі організованому Реанімаційним Пакетом Реформ.
Що характерно, на обох цих заходах з Прем’єром були присутні виключно міністри, які або є представниками Народного Фронту, або є членами його особистої команди. Жоден міністр, який представляє в уряді фракцію БПП не бу присутнім на цих заходах. Така репрезентативність черговий раз продемонструвала, що в уряді Прем’єр має як однодумців, так і потужну фронду, яка в подальшому з великою імовірністю ставитиме палки в колеса його ініціативам.
Ці дві інформаційні площадки дали можливість Прем’єру зробити перед суспільством та експертним середовищем публічний звіт Уряду, продемонструвавши ключові минулорічні досягнення Уряду, яких на думку експертів, було досить багато.
Отримавши стримані позитивні оцінки від суспільства, та маючи стабільну електоральну підтримку, яка знаходиться в межах 4%, Гройсман вирішив розвивати успіх пішовши у ва-банк та зробивши заяву, яка по суті означає старт самостійної політичної кар’єри: «Я хочу боротись за Україну і буду брати участь у чергових парламентських виборах. Також я хочу привести із собою відданих людей, які конкретними рішеннями та кроками будуть змінювати Україну.»
І хоча заява про старт самостійної політичної гри стосувалась участі у парламентській кампанії, в першу чергу заява Гройсмана та його подальші політичні кроки будуть мати прямі наслідки на майбутні Президентські вибори.
Цілком очевидно, що на цьому етапі ще рано говорити про Президентські амбіції Гройсмана, а от знову очолити Уряд при новому Президентові у нього точно є бажання та амбіції. Наразі давайте розглянемо три найбільш вірогідні сценарії створення політичних тандемів, за яких Гройсман стає Премєром при Президентах Порошенко, Тимошенко або Вакарчуку.