Але він навряд працюватиме в українських умовах.
Не бачу критичної маси людей, котрі введуть його у друге читання так, щоб одразу прийняти відкриті списки. Це зумовлено однією простою причиною: є чимало тих, хто зацікавлений у збереженні старої виборчої системи. На мою думку, ми спостерігатимемо за імітацією бурхливої діяльності в цьому питанні.
Шанс прийняти виборче законодавство є, але він примарний. У наших політиків немає такої потреби. З часу Революції Гідності вони нічого не зробили для зміни політичного законодавства, а тепер хочуть діяти за принципом “хапай мішки – вокзал рушає”. Не думаю, що за такої ситуації ми побачимо якісні зміни. Відкритих партійних списків бояться практично всі партійні лідери, кажу це відповідально. Вони максимально уникатимуть їх запровадження. Аби зробити виборчий процес чистішим, треба шукати можливості для соціальних ліфтів, внутрішнього оновлення партій. На жаль, сьогодні це неможливо.
В нашій країні 380 політичних партій, їх кількість щоразу збільшується, але всередині них нічого не змінюється. В українському партійному житті панує суцільна зрада – це об’єктивна реальність. Україна зараз має пройти шлях, який не хотіла проходити до 2014 року. Якість партійних списків і партійного життя не на першому місці списку інтересів українців. У нас немає реального конкретного попиту на непопулярні, часто болісні і важкі рішення.
Попри непросту ситуацію в державі наші політики до них не готові, вони бояться життя після завершення своїх повноважень, хоч міністерських, хоч депутатських. Їм значно легше просто обіцяти. Щодо оновлення Центрвиборчкому, думаю, воно відбудеться, як тільки влада зрозуміє, що дочасні парламентські вибори в Україні не мають сенсу. Проведення виборів зі старим складом ЦВК означає дискредитацію їх в очах світової спільноти.