Міжнародні відносини стають більш персоналізованими.
Дії лідерів провідних держав світу постійно привертають до себе увагу. Втім, на розвиток людства впливають не лише особистості, але і існуючі міжнародні інституції, які для деяких світових гравців часом нагадують прокрустове ложе.
Дональд Трамп полюбляє ексцентричні політичні ходи. Ця звичка у нього сформувалася це у часи активної бізнесової діяльності, і навряд чи зникне під час роботи 45-м президентом Сполучених Штатів. Очевидно, що найпотужніший (за формальними ознаками) світовий політик не має намірів змінювати модель поведінки. Проте справедливим є і інше твердження: американська політична система спроможна стримати траєкторію емоційних коливань президента.
Щоправда, Дональду Трампу вдалося відзначитися під час саміту G-7 у Канаді. Перед зустріччю «Великої сімки» він запропонував повернути до неї Росії, чим суттєво вплинув на порядок денний майбутньої зустрічі. Обговорювати перспективи нормалізації відносин з Кремлем для американського президента виявилося набагато цікавіше, ніж вислуховувати запитання про причини запровадження нових мит на сталь та алюміній від європейських лідерів. Хоча італійський прем’єр Джузеппе Конте спочатку солідаризувався з Трампом, але потім підтримав консолідовану позицію представників Старого Світу: говорити про повернення Росії до клубу провідних демократій нині немає підстав.
Дональд Трамп встановив інший рекорд, відкликавши свій підпис під підсумковим комюніке «Великої сімки», чого раніше не робив жоден з його попередників на посаді американського президента. З одного боку, це логічно, адже Трамп навіть не добув до кінця саміту G-7, з іншого – драматизувати цей крок не варто, оскільки «Велика сімка» — далеко не світовий уряд, а неформальне об\’єднання. До речі, практично одночасно з її засіданням у китайському Циндао відбувся саміт Шанхайської організації співпраці, у якій представлені Росія, КНР, Індія, країни Центральної Азії. Ця зустріч була покликана віддзеркалити проблеми «сімки» та показати насамперед країнам третього світу існуючу альтернативу G-7.
Щодо зустрічі Дональда Трампа з лідером КНДР Кім Чен Ином, то вона нагадує гру на самолюбстві двох керівників, кожен з яких намагається отримати власні політичні дивіденди. Якщо для Ина сам факт зустрічі з Трампом виглядає вагомим аргументом на власну користь, то американський президент шукає досягнень, які можна «продати» виборцям під час проміжних виборів до Конгресу восени цього року. Звідси запевнення у дружніх відносинах з північнокорейським диктатором та впевненість, що КНДР більше не несе військової загрози Сполученим Штатам, рясно приправлена критикою на адресу Барака Обами. Попередників, як показує практика, не люблять і за океаном.
Сподівання багатьох українців на позбавлення Росії права проводити чемпіонат світу з футболу виявилися марними. Минулого тижня Володимир Путін особисто дав старт мундіалю на крові, проти якого активно протестували у багатьох країнах світу. Щоправда, до дипломатичного бойкоту світової футбольної першості долучилися хіба що з десяток країн, а Європейський парламент не зумів ухвалити відповідну резолюцію. Хоча в церемонії відкриття взяли участь лідери держав, які не відіграють роль перших скрипок у світовій політиці, Кремль намагався показати свої можливості. Наприклад, серед гостей виявилися лідери Азербайджану та Вірменії, між якими триває конфлікт за Нагірний Карабах, маріонеткові керманичі Південної Осетії та Абхазії. Показово, що російських ставлеників з «народних республік Донбасу» до Москви не запросили.
Зрозуміло, що російський президент намагатиметься використати свято футболу, аби продемонструвати, що РФ не перебуває у міжнародній ізоляції. До речі, лідери Франції та Німеччини публічно не виключили, що можуть приїхати до Росії на півфінальні чи фінальний матч за участю своїх збірних. Проте куди більше перемовин з європейськими лідерами, з якими діалог відбувався у травні, Путіна цікавить інша зустріч.
На початку травня російський президент побував у Відні, де не лише провів переговори з керівництвом Австрії, але і активно зондував ґрунт на предмет можливої зустрічі з Дональдом Трампом. Очікувати від Путіна візиту за океан, як і від його американського візаві до Москви не варто, а от зустріч на нейтральній території виглядає цілком можливою. Звісно, за умови досягнення домовленості, яка буде вигідною як для Путіна, так і для Трампа.
У цьому контексті можна згадати про публікацію американського видання Buzzfeed про Трампа, який у оточенні колег з «Великої сімки» назвав Крим російським. Журналістка посилається на анонімні джерела у дипломатичних колах, і навряд чи розкриє їх. Особливості поведінки американського президента примушують аналізувати будь-яку нісенітницю, яку йому приписують, однак не варто забувати про санкційний закон, який підтримали понад 95% конгресменів – цей інструмент куди дієвіший за різномантні приватні вислови. В оточенні Трампа сьогодні домінують «яструби», яких навряд чи можна звинуватити у капітулянтстві перед Росією, тому його простір для політичних маневрів виглядає доволі обмеженим.
Після зимової Олімпіади в Сочі Росія здійснила анексію Криму та роздмухала конфлікт на Донбасі. Це означає, що і після футбольного мундіалю за діями Кремля треба стежити особливо уважно. Україна не може дозволити собі пропустити геополітичний гол у власні ворота, адже міжнародні відносини залишаються складними з високим рівнем турбулентності. Збройні Сили демонструють впевненість у спроможності дати відсіч російській агресії, проте не меншим викликом є прагнення Росії розвалити Україну зсередини. Для консолідації потрібні реальні перетворення та визначені національні інтереси. США та Європейський Союз далекі від того, щоб відвернутися від України, проте не стануть вирішувати наші проблеми замість нас самих.