Як і українцям – без поляків.
Президенти України і Польщі Петро Порошенко і Анджей Дуда зустрінуться в кулуарах саміту НАТО в Брюсселі. Це важлива новина, яка свідчить, що незважаючи на всі розбіжності в питаннях історичної пам\’яті, керівники сусідніх країн готові розмовляти і шукати можливості для взаєморозуміння. Або хоча б демонструвати, що діалог — нагальна необхідність.
Відносини між Києвом і Варшавою традиційно загострюються — особливо в останні роки — в річницю трагедії на Волині. 2018 рік не став винятком. Більш того, для польської сторони, як ми могли помітити, стало шоком те, що президент України у своїй готовності вшанувати пам\’ять жертв етнічних чищень може діяти «дзеркально» до дій президента Польщі. Знову почали говорити про незрівнянну кількість жертв, — пише Віталій Портников для espreso.tv.
Але навіть одна-єдина вбита дитина заслуговує на пам\’ять свого народу. Розуміння цього — те, що відрізняє ХХІ століття від ХХ століття. Кількість мирних жителів — євреїв, які стали жертвами Голокосту, важко порівнювати із кількістю вбитих поляків і українців. Але пам\’ять про моїх власних вбитих родичів не заважає, а допомагає мені співчувати польському або українському горю.
Так виглядає сучасний світ, в якому повинні знайти собі місце польські та українські політики. Світ, в якому люди з завмиранням серця стежать за порятунком дітей в Таїланді — і кожна дитина є важливою. Так, ми до такого світу не звикли, але він вже стукає в наші двері. Ось чому важливо, щоб у майбутньому польські і українські лідери могли опинитися поруч на церемоніях вшанування пам\’яті невинних жертв.
Тим більше, що об\’єктивні політичні інтереси двох країн не просто близькі — вони фактично збігаються. Можна намагатися будувати власний успіх на тому чи іншому варіанті політики історичної пам\’яті, ось тільки на наших очах виникає спільний простір праці і капіталу, велика Річ Посполита ХХІ століття. У ній полякам не обійтися без українців, а українцям — без поляків.
Тобто обійтися можна — але розплатою буде довгострокове потрапляння до російської сфери впливу, відмова від власного суверенітету і національних перспектив. Те, що таке вже було в історії, не означає, що це не може повторитися ще раз.
Насправді перспективи є не у тих, хто хоче спекулювати на минулому заради власного політичного майбутнього, а у тих, хто готовий зрозуміти, що заради майбутнього варто знайти компроміси і загальні позиції в оцінці та розумінні минулого. У Польщі та України просто не існує ніякого іншого історичного вибору. Навіть якщо деяким політикам і здається, що він є.