Більшість кандидатів у президенти «гострять лижі» в парламент.
Логіка політичного процесу на перший погляд дуже часто суперечить здоровому глузду. Саме тому громадяни просто не розуміють політиків, звинувачуючи їх у гетьманстві, зраді та інших гріхах. Насправді ситуація набагато простіша.
З точки зору «політичної психології» будь-яка політична активність передбачає боротьбу та конкуренцію. І як показує практика найгостріша боротьба розгорається серед політиків, які знаходяться на одному електоральному полі.
Яскравим прикладом є рішення мера Львова Андрія Садового піти у президенти.
З точки зору громадян, це хибний крок, який шкодить об\’єднанню та висуненню на виборах єдиного кандидата. Натомість у Садового інша логіка, якою користуються політики усього світу. Суть її в тому, що кожен виборчий цикл політики мають використовувати в першу чергу для капіталізації та популяризації себе та своєї політичної сили. І це зовсім не втрата часу чи підігрування владі або опозиції, а нарощення електоральних м\’язів через популяризацію своїх ідей та ідеології. Якщо цього не робити у партії та її лідера є ризик втратити рейтинг до наступної виборчої кампанії та зникнути з політичної карти країни.
Ситуація загострюється оскільки за півроку після президентських відбудуться парламентські вибори. А отже найімовірніше мета більшості теперішніх кандидатів у президенти другого ешелону не перемогти у президентській кампанії, а завести фракцію у Верховну Раду.
Україна – парламентсько-президентська республіка. Коаліції, які формують уряд мають вплив на виконавчу владу, призначення голів адміністрації. Маєш свою фракцію у парламенті, своїх депутатів — впливаєш на політику країни. Ні – ти лузер. Тому наявність маленької фракції у парламенті це краще, ніж нічого.
У «Самопомочі» саме така ситуація. Остання соціологія показує, що її рейтинг 5-6% тобто на межі проходження у Верховну Раду. Якщо зараз Садовий не почне активно «світитися», то рейтинг партії ризикує просто обвалитися до нуля. Його виборці підуть до Гриценка, а сам Андрій Іванович ризикує зникнути з політичної карти країни.
Саме тому Садовому на цій президентській кампанії доведеться не тільки воювати проти влади, але і проти своїх колег з опозиції. Бо саме за ці голоси він буде вести найгострішу боротьбу.
Схожа ситуація і у Гриценка. Він теж приречений до цієї боротьби на два фронти – одночасно проти влади та проти своїх колег в опозиції. А отже заяви тіньового керівника штабу Гриценка Віктора Балоги про об\’єднання виглядають маніпуляцією. Мовляв, якщо не згуртуєтесь навколо нашого кандидата — втратите свій час і зрештою програє країна. Зокрема, через амбіції Садового. Водночас про амбіції Гриценка, який не поспішає знятися на користь Садового, Вакарчука, Тимошенко Балога скромно мовчить.
Як бачимо, розмови про об\’єднання лідера «Самопомочі» із Гриценком і Вакарчуком заради загального успіху країни – це видавання політиками бажаного за дійсне. Але виборцям не варто на це сподіватися, оскільки в політиці перемагає політичний прагматизм.