В країну, за якою тужать.
При існуючому в Росії режимі я не бачу резону з\’ясовувати, хто там кому кум або брат. Якщо людина підтримує Путіна і політику ескалації, вона ворог мені, моїй родині, моїй країні. Якщо людина сповідує проросійські погляди в той момент, коли у її країни віджали території і її армія веде війну з сепаратистами, яких озброїла і підтримує Росія, то це ворог. До чого призводить легковажність ми вже бачили.
Чесно кажучи, я не розумію тих, хто капає отрутою на кухнях. На місці нашої держави я б купував таким стражденним по Росії квиток і сприяв обміну квартири на ДНР, ЛНР чи в будь-яке місто РФ, по можливості.
При всій своїй прихильності до свободи слова, я впевнений в тому, що давати право на агітацію ворогові в момент практично відкритого збройного конфлікту, неприйнятно. Щойно плач по «русскому миру» виходить за межі кухонь, його треба припиняти. Не терором, а купівлею квитка в країну, за якою тужать. Ця проблема існує. Її все одно треба вирішувати. І вирішувати силовим шляхом неефективно. Насильство породжує опір.