Про створення української помісної церкви.
Створення єдиної української церкви небезпечне для Росії, оскільки вбиває одразу декілька російських ідеологічних державнотворчих міфів.
Перший – міф «неповноцінності українців» як недо націю та, як наслідок, вищості руського миру над українським. Після того, як Фанар визнав право на існування української церкви, Православна Українська Церква стала однією з 15 рівноапостольських православних церков світу, яка до того ж має тисячолітню історію.
Як наслідок, ми забрали у Росії один із їхніх ключових державотворчих міфів – право на “третій Рим”, завдяки якому вони впродовж останніх п’яти століть обґрунтовували, що саме Москва є церква-матір, яка веде свою історію з Київської Русі. Забравши у них право на цей історичний православний ідентифікатор, ми одразу вбили другий міф, що Росія та Україна одна духовна православна нація.
Забравши один із ключових ідентифікаторів – Спільну Православну Церкву, ми нанесли удар у саме серце ідеології московської гідри. Лишилося забрати ще два – спільну історію (і у цьому напрямку ми вже рухаємося через політику декомунізації та історичної памяті) та Мову. З останнім важче зважаючи у тому числі на унікальне розташування України та стику трьох Цивілізацій.
Розрив духовної пуповини, якою Москва нас паразитуючи душила, як енергетичний вампір протягом останніх 330 років, не дається просто так.
Москва розпочала масову та сплановану контратаку на інформаційному полі. Відстежуючи Facebook пабліки або користувачів Twitter, стає очевидо, що в Україні – це, в першу чергу, робили експерти та ЗМІ наближені до Медведчука та групи Льовочкін-Бойко-Фірташ. Тобто ті, кого ми звикли називати “руським миром”. Дуже цікаво спостерігати, як із пабліка у паблік перетікали ідентичні тези та месенджі.
Наприклад «Ви були раніше хоч і не легітимними, але незалежними, а тепер ви втратили незалежність та стали рабами Константинополя.» Хоча ці експерти мовчать, що раніше УПЦ МП була частиною російської церкви, не маючи навіть мінімальної автономії. Натомість зараз ми маємо повноцінну незалежну Церкву яка стоїть на рівних разом з іншими 14 сестрами Церквами.
«Ви втрачаєте фінансову незалежність йдучи в підпорядкування Константинополя.» Хоча ці люди мовчать, що перед цим українська церква, як частина московської церкви, кожний рік перераховувала десятки мільйонів гривень у Росію.
Окрім того, пішла атака на новообране вище керівництво церкви. Зокрема, почали критикувати митрополита Епіфанія, що в нього під Києвом будинок до 100 метрів. Ці звинувачення особливо кумедно звучать на фоні власності, якою володіють російські православні священики.
Боротьба за духовну ідентичність української нації триває.
У неділю, 15 грудня, була виграна “генеральна” битва, але ще не духовна війна. Росія, яка отримала смертельний удар, буде намагатися отримати реванш.
Найближчим часом вони будуть інформаційно дискредитувати прихильників єдиної церкви та мирян, які будуть переходити до новоутвореної церкви. Росіяни нагнітатимуть ситуацію та істерію – запускатимуть фейки та інші елементи інформаційної війни.
Щодо священників, які не захочуть виходити з московського патріархату, то з ними ситуація не проста, оскільки із вчорашнього дня УПЦ МП не існує (хоча маємо визнати її ніколи і не існувало – це була філія ФСБ), митрополит Онуфрій був позбавлений статусу.
Є два варіанти. Перший – вони мають перейти в російську православну церкву – це буде чесно. Але за умови, що Вселенська Патріархія визнає юрисдикцію російської православної церкви на території України.
Другий, для тих, хто не захоче перейти, вони автоматично переходять у статус розкольників, оскільки їх визнає лише одна із діючих 15 церков – російська православна.
З церковної точки зору, вони позбавлені всієї церковної благодаті, оскільки випадають із молитовного діалогу. Тепер вони мають ухвалити для себе важливе рішення, хто вони: служителі Бога чи ФСБ?