Сильний хід демократичної опозиції.
11 січня у Києві відбувся Форум Демократичних сил. У ньому взяли участь представники п\’яти політичних сил: «Громадянської позиції», «Хвилі», «Рідної країни», «Європейської партії», «Альтернативи», громадських організацій, таких як «Всеукраїнський союз учасників АТО», «Всеукраїнська асоціація переселенців», а також волонтери, громадські активісти, експертне середовище. Форум не встиг закінчитися, як в інтернет-просторі з\’явилася низка приблизно однакових, вочевидь, штампованих публікацій від «блогерів» та ЗМІ певних політичних команд. Основні тези цих публікацій, мовляв, на форумі присутні лише «старі» обличчя, колишні «нашоукраїнці», напевно, були заготовлені давно.
Однак складається враження, що в цих дописах йдеться про якусь іншу подію, а не про Форум Демократичних сил. Бо на останньому аж ніяк не домінували «старі» обличчя. Тим більше, там не було «зашкварених» політиків, які були помічені у співпраці з «Партією регіонів» та режимом Януковича. Так, у форумі взяли участь досвідчені демократичні політики. Було багато молодих людей, для яких входження в публічну політичну площину пов\’язане з Революцією Гідності, або які починають це робити зараз. Серед них, зокрема, Денис Каплунов, Володимир Компанієць, Рена Назарова, Єгор Фірсов, Віталій Шабунін, Мустафа Найєм, Світлана Заліщук, та інші.
Сам факт проведення Форуму демократичних сил – це відповідь демократів на інформаційні закиди щодо нездатності домовлятися і об\’єднуватися, які адресувалися не лише Анатолію Гриценку, а й в цілому демократичній опозиції. Форум засвідчив безпідставність таких звинувачень. Так, поки що залишається відкритим питання взаємодії об\’єднаної опозиції з низкою інших гравців цього поля – Андрієм Садовим, Святославом Вакарчуком, партіями «Сила людей» та «Демальянс». Але вже можна констатувати, що покладено початок формування найбільшого центру тяжіння сил демократичної опозиції. Мова, зокрема, йде про висунення кандидатом в президенти Анатолія Гриценка. І, швидше за все, подальша співпраця демократів може відбуватись навколо цього формату.
Щодо передвиборчої програми Анатолія Гриценка, про яку вже написано багато, сильним кроком, зокрема, є те, що він чітко заявляє, що йде на один президентський термін. Усі завдання, які Гриценко ставить перед собою та своєю командою, він планує реалізувати за п\’ять років. Пам\’ятаєте відомий афоризм: державний діяч думає про наступні покоління, а політик – про наступні вибори. Обіцянка обмежитись одним терміном може поставити нову планку перед українськими політиками. Це чіткий сигнал, що президент йде працювати на результат, а не на рейтинг перед наступними виборами.
Країна потребує продовження реформ, часом болючих та непопулярних, пов\’язаних із боротьбою з корупцією, деолігархізацією, зміною системи державного управління. Діюча система чинитиме потужний опір таким перетворенням, із залученням різних схем впливу, олігархічних ЗМІ, чорних піар-кампаній, тощо. Зламати цей опір, зруйнувати старі схеми та побудувати успішні державні механізми зможе людина та команда, які не боятимуться вступати у відвертий конфлікт із олігархами і не думатимуть про наступні вибори. Очевидно, що на такі вчинки здатні ті, хто не планують боротися за посади через п\’ять років та не озиратимуться на електоральні коливання.
Всі попередні президенти країни, незалежно від того, займали цей пост один термін, як Кравчук і Ющенко, чи два – як Кучма, йшли з розрахунком подальшого переобрання. Відповідно, одразу закладалась спокуса популізму, боязнь рішучих дій і кроків. Мусимо уникнути таких ризиків цього разу. Щоб перетворення в країні не носили повзучий характер – крок вперед, два назад, потрібен президент, здатний на різкі кроки заради інтересів держави.
Британський дослідницький центр «The Economist Intelligence Unit» включив Україну до групи країн із гібридним рівнем демократії. Для переходу на наступний щабель розвитку, до розвиненої демократії, нам потрібні системні зміни. Якщо знову буде обраний чинний президент, матимемо справу зі спробами збереження існуючого стану – в судах, ЗМІ, «боротьбою» з корупцією. Другого «Томосу» вже не буде. А що заважало за ці п\’ять років провести, наприклад, реальну, а не імітаційну судову реформу, мені особисто незрозуміло. Для Порошенка другий термін може стати хіба-що грою від оборони, щоб забезпечити захист для себе та для своєї команди, створити плавний перехід, щоб уникнути відповідальності.
Зрештою, п\’ять років – це обмеження лише для президента, а не для його політичної команди. І якщо дії глави держави, який представлятиме демократичні сили, будуть успішними, і він поставить країну на рейки сталого розвитку, ця політична платформа зможе висунути наступного кандидата на пост президента. Адже на Форумі Демократичних сил ми побачили, що команда є, і проблем з людьми, які захочуть брати на себе відповідальність, вочевидь, не виникне. Головне, щоб поставлені на найближчі п\’ять років завдання були виконані.