Як не помилитися.
Україна стоїть на порозі відповідального вибору. Вже 31 березня маємо визначитися: або ми нарешті почнемо спільно будувати справді незалежну, єдину, новітню Українську Державу, що чесно служитиме людям, а не купці олігархів, або нас поглине зневіра, бідність, хаос і повернення під крило російського імперського проекту.
Реформи назріли і є невідворотними. Сучасний світ рухається в такому шаленому темпі, що в нас залишилось не так багато часу для їх проведення, аби Україна зберегла шанс існувати в епоху «Тесли» і айфонів, а не парового двигуна й відбійного молота.
Внутрішня ситуація на сьогодні така, що реформи, запущені енергією Майдану, у сфері місцевого самоврядування, виконавчої та судової влади, органів правопорядку, освіти, охорони здоров\’я, пенсійного забезпечення, не тільки не завершені, а навіть не досягли безумовної точки неповернення.
Замість докладання зусиль для їх прискорення, бачимо відверте згортання боротьби з корупцією, перерозподіл адміністративних, фінансових та медійних ресурсів. У відповідь закономірно ще більше зростає недовіра громадян до влади. Зростає відтік активного населення за кордон, український середній клас замість консолідації і виборювання кращої долі для себе вдома все частіше обирає еміграцію.
Революції в новітній історії України насправді вирішували тільки проблему усунення гострої несправедливості. Але для глибинних змін, сталого розвитку і зростання, для досягнення вже поставлених суспільством цілей потрібні інші, дієві та, водночас, розважливі підходи.
Нам усім у нинішній ситуації життєво необхідне бачення позитивної перспективи, а також консолідована команда політиків та управлінців, здатна втілити її в життя. Навколо такої команди мають об\’єднатися грамотні і творчі сили суспільства не лише на час виборів, що, безумовно, важливо, але й для повсякденного сприяння у реформуванні держави. Україні потрібен позитивний вибір, спрямований в майбутнє. Найближчі роки мають стати вирішальними в остаточному виборі і самовизначенні України. У нас немає іншого шляху, як змінитися й перемогти.
Сьогодні велика увага суспільства прикута до оцінок соціологів, що ґрунтуються на професійному аналізі опитувань громадської думки. Результати соціологічних досліджень свідчать: найочевиднішою особливістю наступних президентських виборів є те, що вони не проходитимуть в один тур.
Але навіть наука не може наразі впевнено визначити, хто саме із кандидатів у президенти потрапить до другого туру. Сьогодні найбільш вірогідними претендентами, за результатами різних соціологічних досліджень, є Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко, Петро Порошенко, Володимир Зеленський та Юрій Бойко. Та поговоримо про тих лідерів перегонів, чиї виборці, здебільшого, представляють демократичний табір та підтримують інституційні цінності Майдану. Так, наразі сформувався умовний трикутник таких потенційних лідерів: Тимошенко, Гриценко, Порошенко. Електорат Зеленського чітко не визначений, а за Бойка здебільшого голосують колишні прихильники регіоналів.
Дехто вважає, що найвищий рейтинг Юлії Тимошенко на сьогодні здатний гарантувати їй перемогу на президентських виборах. Але такий прогноз найвірогідніший за умови, якщо її суперником у другому турі стане діючий президент.
Так, згідно результатів всеукраїнського опитування громадської думки, яке у грудні провели Український інститут соціальних досліджень ім. Яременка та Центр «Соціальний моніторинг», за умови виходу до другого туру президентських виборів Порошенка та Тимошенко, перемагає саме остання з результатом 29% проти 14%.
Але слід враховувати й інші моменти нинішньої президентської кампанії. Мова йде про конкурентні особливості Анатолія Гриценка. Згідно даних різних соціологічних досліджень, у другому турі Гриценко перемагає всіх своїх опонентів, у тому числі – Тимошенко й Порошенка. І це не дивно, оскільки рівень довіри населення серед трикутника лідерів президентських перегонів найбільший у Гриценка – 33,4%. У Тимошенко, відповідно, рівень довіри 24,8%, а у Порошенка – лише 14,8%.
За даними згаданого опитування, за умови виходу до другого туру Порошенка та Гриценка, за чинного главу держави готові проголосувати лише 12,8% виборців, а за Гриценка – 35,1%. Якщо б після першого туру лідирували Тимошенко та Гриценко, голоси б теж розподілилися на користь останнього: 22,7% проти 30% відповідно.
Антирейтинг згаданої трійки потенційних лідерів президентських перегонів також надзвичайно важливий. Згідно моніторингу електоральних настроїв українців, проведеному в листопаді КМІСом, Центром Разумкова та соціологічною групою «Рейтинг», 51,4% громадян, які планують брати участь у президентських виборах, за Петра Порошенка не проголосували б за жодних обставин. За Юлію Тимошенко ні в якому разі не віддали б свій голос 27,5% українців. Відповідний показник у Анатолія Гриценка складає 6,9%.
Серед тих, хто має намір підтримати Петра Порошенка, є багато щирих патріотів та демократів, які визнають його вади. Однак свій вибір вони обгрунтовують страхом перед реваншем Тимошенко, вважаючи, що перемога на президентських виборах лідерки «Батьківщини», враховуючи попередній політичний досвід, може нести загрозу збереження кланово-олігархічної системи та старих схем в управлінні державою.
Але такі громадяни мають добре зважити на ризики. Парадокс ситуації в тому, що, безапеляційно підтримуючи чинного президента, вони можуть, самі того не бажаючи, наблизити перемогу Тимошенко, адже саме Порошенко виглядає дуже зручним спаринг-партнером для неї у другому турі президентських виборів. Враховуючи наведені вище соціологічні дані, якщо постане вибір між Петром Порошенко та Юлією Тимошенко, перемога останньої надзвичайно імовірна. Інша ситуація, якщо до другого туру вийдуть Гриценко і Тимошенко. У такому випадку більші шанси на перемогу є саме у Анатолія Гриценка, а це – серйозний привід замислитись для виборців Майдану.
Нам всім необхідно пам\’ятати: найвідповідальніша посада в умовах демократії – посада громадянина. Відповідальні громадяни 31 березня на президентських виборах мають зробити свідомий вибір. Це вибір не просто між окремими кандидатами, а між цінностями та програмами, життєвими принципами та політичною мотивацією.
Історичною небезпекою для української державності завжди була роздробленість, невиправдана амбіційність лідерів та безкомпромісна боротьба за «булаву». Тому нас і сьогодні переконують, що українці не здатні домовлятися між собою. Це породжує в суспільстві відчуття тривоги, розчарування, недовіри та апатії. А відтак, веде до втечі громадян від політики, як від чогось заплутаного і нечесного. Проте, якщо вибір громадян буде критичним та усвідомленим, саме пересічні виборці знову, як і під час Майдану, зможуть дати політикам приклад єдності заради країни. Кожен має повірити, його голос важливий і може стати вирішальним для потрібних змін.