Стаття Макрона слабко прозвучала в Україні.
Кінець Європи відбувається не через ті проблеми, про які говорить Макрон. Кінець Європи відбувається через неспроможність Меркель та Макрон запропонувати нову модель Європи.
Макрон, з одного боку фіксує кризу європейської моделі, а, з іншого боку, продовжує захищати цю модель. Оскільки мислення в Європі вже мертве, то ніякої логічної помилки не побачив ані Макрон, ані його консультанти, ані навіть журналісти.
Ось що пропонує Макрон:
1) Твердість та гордість перед лицем маніпуляцій типу Брекзіт, які розколюють Європу;
2) Збереження безпрецедентного проекту миру, процвітання та свободи в Європі, який виник як об\’єднання спустошеного війною континенту, бо цей проект досі захищає європейців;
3) Європа має продовжувати своє об\’єднання перед лицем агресивних стратегій крупних держав та перед лицем цифрових гігантів;
4) Збереження євро, який дозволяє протистояти Європі кризам фінансового капіталізму;
5) Регіональні проекти та отримання високошвидкісного доступу в Інтернет як очевидні успіхи єдиної Європи;
6) Створення європейського оборонного потенціалу можливо лише в об\’єднаній Європі.
7) Потрібно закрити кордони Європи, бо свобода це свобода безпеки.
8) Потрібно заборонити в Європі ті підприємства, які ставлять під загрозу європейські стратегічні інтереси і фундаментальні цінності, такі як екологічні стандарти, захист даних і справедлива сплата податків.
Це охоронний, реакційний, архаїчний наратив. Це ганебний політичний дискурс.
Логічна помилка статті Макрона: якщо в Європі криза, то це означає, що наявна модель не працює, але саме на захисті старої моделі Європи зосереджений Макрон.
Макрон правильно говорить, що цивілізаційний проект Європи більш потужний, ніж набір націоналістичних проектів країн, що входять в Європу. Але при цьому він демонструє так зване відкладене мислення. Він збирається націоналістичному спрощенню протиставити цивілізаційне спрощення. Але це так не працює.
Просте не може перемогти просте, бо їх війна буде вічна з перемінним успіхом. Лише складне може подолати просте і мати про цьому перспективу.
Немає сенсу просто закликати до переосмислення цивілізаційного проекту. Сенс з\’являється лише тоді, коли цей проект вже переосмислюється. Інакше це відкладене мислення. Тобто «Тут Родос, тут танцюй».
Ганебним є висловлювання Макрона: «Наша найперша свобода – це демократична свобода: свобода вибору наших лідерів, оскільки іноземні держави прагнуть впливати на наше голосування на кожних виборах.»
Фактично це фашизм, бо саме там найпершою свободою вважалось свобода покладання на вождя. Навіть в комуно-соціалізмі такий підхід було затавровано як культ особи.
Фактично це зрада традиційних цінностей Великої французької революції. Це зрада традицій французького мислення.
Свобода політії (свобода громади), яка вже давно підмінена в Західному, перш за все європейському, світі, свободою представницької демократії. Свобода вибору зведена до свободи виборів. А свобода виборів зведена до свободи виборів лідера в ситуації тиску зовнішніх сил – саме це і обстоювали вожді націонал-соціалізму та фашизму.
Демократія є вироджена політія. Адже 10 книга Платона називається не «Республіка», як це перекладають в англо-французькій мовній традиції, чи держава, як це перекладають в слав\’янських мовних традиціях, а «Політія», як це перекладають в німецькій традиції. Звідси походить головна помилка у настанові західного світу на основну якість політики.
Що б сказали французи часів Великої французької революції, коли би почули, що їх свобода може бути лише в кордонах безпеки? В цьому сенсі потрібно змінити головне гасло тієї революції – замість «Свобода, рівність, братерство»: «Довір свою свободу політичним лідерам задля безпеки та процвітання». Ось що насправді говорить Макрон. І це ганебно.
Втративши голову, по волоссю не плачуть. Втративши мислення, до мислення не закликають. Нема сенсу закликати: давайте подумаємо на якійсь там конференції. Сенс з\’являється лише тоді, коли пропонуєш приєднатися на конференції до вже запропонованого мислення.
Усі європейські конференції сьогодні не йдуть далі фіксації проблем і фіксації неспроможності справитися з цими проблемами. Це відбувається через те, що відмова від мислення в Європі вже відбулася – і скільки не закликай до мислення, воно не з\’явиться, поки в самому заклику його не буде.
Установка Макрона «конвергенція, а не конкуренція» є слабкою і незрозумілою, бо вона не ставить питання принципово – на якому рівні має відбуватися конвергенція, а на якому рівні ми маємо продовжувати конкурувати. Це хибне і спрощене протиставлення.
Нам потрібна мережева конвергенція громад, світова конкуренція корпорацій, локальна конкуренція держав, які втратили своє монопольне право на надання інфраструктурних послуг. Тобто принцип має бути складнішим: «солідарність громад, конкуренція корпорацій, демонополізація держав».
Дух прогресу, про який говорить Макрон, не може бути відновлено, тому що прогрес є поступальний рух, а Європі та світу задля виходу з кризи потрібна революція, яка абсолютно точно не є поступальним рухом.
Контроль над майбутнім, до якого закликає Макрон, обмежено можливий лише в умовах прогресу, тобто поступального руху. Насправді Макрон говорить не про майбутнє, а про подовжене теперішнє. Основна характеристика майбутнього – воно радикально відрізняється від теперішнього.
Над справжнім майбутнім можливий не контроль, але суверенітет. Тобто це може бути нами здобуте майбутє, а не запропоноване кимось. Але контрольоване майбутнє це завжди нонсенс, бо навіть за умов прогресу якийсь впевнений контроль над майбутнім неможливий.
Гасло руху Європи точно не має бути таким, як його пропонує Макрон: «Свобода, захист і прогрес». Це має бути гасло: «Самореалізація, дерзновенність та Інакше».
Тому революція в мисленні, переривання глухокутового прогресу на користь пошуку нових смислів та перспектив, гідність громадянина через самореалізацію в зв\’язці громади-республіка, мережеві громади, легалізація корпорацій поряд з державами і на рівні держав.
Для цього потрібна розробка принципового нового світового законодавства, де були би рівноправні суб\’єкти – громади, корпорації та держави. Окрім ООН та Форуму в Давосі нам потрібна Організація Мережі Громад. Транснаціональні корпорації повинні надавати цілий ряд інфраструктурних послуг своїм працівниками, які раніше монопольно надавали держави. Навіть поверхове розуміння цих ідей сьогодні в Європі навряд чи можливе.
Тому Макрон і Меркель ведуть Європу до кінця. І лише на уламках цієї Європи стане можлива нова Європа.