Рада має позбутися спадку Радянського Союзу.
Проблему «кнопкодавства» у Верховній Раді треба вирішувати трохи інакше, ніж зазвичай пропонується. Потрібно міняти самі принципи організації голосування у сесійній залі.
Мусимо визнати — система роботи парламенту, що дісталася нам у спадок від Радянського Союзу, коли рішення приймається більшістю від конституційного складу, не дієва.
В більшості демократичних парламентів світу норма про необхідність набрати 50%+1 голосів досить гнучка.
Якщо глянемо на французький парламент, там рішення ухвалюється від більшості присутніх у залі. Бачив кумедну картину у Франції, коли в залі парламенту було чоловік 30. І вони проголосували законопроект більшістю від присутніх — 20 «За».
Якщо у французькому парламенті спікер побачить, що з опозиційних партій прибуває більше депутатів, тоді коаліційна більшість оголошує перерву і запрошує до зали своїх, які працюють у комітетах, на слуханнях, слідчих комісіях, уряді, приймають виборців, спілкуються зі ЗМІ. Таким чином оперативно знову збирають більшість і ухвалюють законопроект. Так і працює представницька демократія.
Будемо об\’єктивними, робота депутата — це не тільки натискати на кнопки у сесійній залі. Сидіти у приміщенні під куполом насправді — дуже невеличкий сегмент їхньої не простої роботи.
Європейські партнери вже пропонували поміняти систему ухвалення рішень. Реформа Пета Кокса, яку починали за спікерства Гройсмана і завершують за керівництва Парубія, передбачала — законопроекти у першому і другому читанні голосувати не більшістю від загального складу депутатів у 226 голосів, а більшістю від присутніх в залі.
По-іншому не можливо змусити депутатів голосувати персонально. Будь-які спроби змусити депутатів – це методологічна помилка. Бо якщо парламентарію треба терміново піти на уряд, слідчу комісію чи виїхати на округ, він поїде. І невже через такі обставини потрібно блокувати роботу парламенту?
Проблема не так у самому явищі «кнопкодавстві,» як у тому що необхідно «дотягнути» будь-якою ціною необхідний кворум у 226 голосів. І на цьому спекулюють та заробляють окремі політичні фракції та депутатські групи. Ті ж «Воля народу» чи «Відродження» розуміють, що кожний їхній голос є цінним і тому торгуються.
А якщо поміняємо систему (коли можна голосувати більшістю від присутніх), тоді потреба у договорняках відпадає. Що у свою чергу дозволить мінімізувати корупційну складову.
Також реформа передбачає зміну голосування за депутатські поправки. Голосувати за них потрібно не у сесійній залі (як наприклад зараз це відбувається із законом про мову, коли розгляд 2500 поправок фактично паралізував роботу парламенту), а у комітеті. Якщо там відхилили правку, то для розгляду їх у сесійній залі потрібно зібрати не менше 150 підписів.
До речі, якби такий принцип існував тоді б, і Виборчий кодекс проголосували швидше.
Як бачимо, з ухваленням навіть цих двох норм «кнопкодавство» має шанс зникнути.
А поки введення виключно «сенсорної кнопки» без зміни підходів – не вихід. Якщо запровадимо її до реформи парламенту, то взагалі існує ризик повного паралічу Верховної Ради.
Розмови, що для боротьби з кнопкодавством треба скоротити Верховну Раду до 100, 200 чи 300 депутатів теж ні до чого гарного не призведуть. Зменшення кількості депутатів — це маніпуляція і шлях до диктатури. З ким легше домовитися виконавчій владі з 50-тьма, 300 чи 450 депутатами? Тут відповідь очевидна.
Тому коли окремі політики заявляють про скорочення депутатів до 100, то насправді вони мають на увазі інше – ми хочемо влаштувати кулуарний «дерибан» між фракціями по 10-20 чоловік.
На жаль, у теперішньому складі парламенту багато не зацікавлених у зміні системи. Хоча шанси ухвалити реформу для наступної каденції лишаються.
Однак, щоб вона була ефективною, парламент мусить проголосувати її в комплексі, включаючи норму про розподіл комітетів за методом д\’Ондта. Коли комітети розподілятимуть за математичними розрахунками від кількості депутатів у кожній фракції. Зараз реформу не хочуть запускати, бо це перерозподіл усіх діючих комітетів. Водночас є інформація, що Парубій таки хоче її провести, принаймні для наступної каденції Верховної Ради.
Якщо ж правила роботи не будуть поміняні, тоді всі вади цього парламенту (кнопкодавство, не прозорий розподіл комітетів, корупційні ризики під час голосування тощо) перейдуть до наступного. Як наслідок, репутація українського парламентаризму продовжуватиме страждати.