Але я вже підбив попередні підсумки кампанії.
31 березня в Україні відбудеться перший тур президентських виборів. Передвиборча кампанія була непростою, і прогнозувати її результати доволі складно навіть зараз, у парі кроків від проміжного фінішу. Проте деякі підсумки можна підвести вже сьогодні.
Президентська кампанія в Україні де-факто стартувала ще в січні 2018 року, завдяки початку інтенсивної публікації рейтингів популярності кандидатів у президенти. Нагадаю, що протягом 2016 — 2018 років президентські рейтинги постійно очолювала Юлія Тимошенко, але з безпосереднім початком агітаційної кампанії вона втратила перше місце. Зазначу ще один важливий момент: і глава держави, і парламенту (вибори до Верховної Ради пройдуть в жовтні 2019 роки) пропрацювали повну каденцію, що свідчить про певну стабілізацію ситуації в Україні. Як мінімум, в очах наших західних партнерів. До речі, раджу 31 березня уважно поставитися до оприлюднення даних екзит-полів після закриття дільниць для голосування, є вірогідність, що деякі з них будуть маніпулятивними.
Фактор воєнного стану, запровадженого рішенням РНБО після атаки і захоплення 24 українських моряків біля берегів Криму, не став визначальним для президентської кампанії. Проте це не нівелює іншого факту: президентські вибори 2019 року стануть фактично першим загальнонаціональним голосуванням, яке пройде в умовах усвідомлення суспільством масштабу російської агресії і втрат, яких зазнала Україна протягом останніх років. Наше суспільство перебуває в стані тривалого стресу, відповідно запит на швидкі рішення існуючих в державі проблем помітно виріс.
Розвиток ситуації в країні зумовив перетворення теми досягнення миру на провідну для низки кандидатів в президенти, попри її помітну маніпулятивність. Пропонуючи стрімке досягнення бажаного миру, політики не уточнюють, яку ціну за нього доведеться заплатити Україні. Навряд чи вона буде прийнятна для значної частини українського суспільства. Маю сумніви, що алгоритм миру від його «голубів» з кандидатськими посвідченнями для сотень тисяч наших співгромадян, які захищали суверенітет країни зі зброєю в руках на Донбасі. На жаль, чимало кандидатів у президенти не відобразили в своїх програмах необхідності відновлення територіальної цілісності країни, проте пообіцяли початок прямих переговорів з «народними республіками» окупованого Донбасу, перехід до нейтрального статусу і фактичну відмову від «непотрібних реформ» і європейської і євроатлантичної інтеграції. Візит кандидата в президенти Юрія Бойка до Москви і його переговори за участю Віктора Медведчука з прем\’єром РФ Дмитром Медведєвим і главою правління «Газпрому» Олексієм Міллером частиною українського суспільства сприйняті як виклик.
Хоча Україна є парламентсько-президентською республікою, пост глави держави виявився привабливим для багатьох претендентів. Центральна виборча комісія зареєструвала 44 претендента на президентське крісло, відсіявши з чотири десятки тих, хто не виконав норми законодавства для реєстрації. Вже у ході перегонів п’ятеро претендентів зняли свої кандидатури, хоча це не спричинило помітного впливу на симпатії виборців. Очевидно, що 39 учасників виборів в бюлетені — рекорд не тільки для України, але і для регіону в цілому. Далеко не всі вони борються за перемоги, зрозуміло, що кожен з фаворитів має і технічних кандидатів для формування складу ДВК та ОВК, і спойлерів для безмежної критики опонентів. Цікаво, що вперше в історії України 10% списку пошукачів президентської булави склали жінки.
Проте кількість не переросла у якість кампанії. На жаль, з упевненістю можна говорити, що більшість виборців не читали ані статтю 106 Конституції України, яка визначає основні повноваження Президента України, ані закон «Про вибори Президента України», тому у своєму виборі вони будуть покладатися переважно на емоції, а не раціональний вибір. Це не заважає значної частини українських виборців (від двох третин до трьох чвертей, згідно з різними опитуваннями) декларувати готовність брати участь у президентських виборах.
Як і на попередніх виборах, більшість фаворитів виступає «у власному репертуарі», уникаючи прямих публічних дискусій з опонентами. Оскільки переважна більшість кандидатів будували свої кампанії на критиці влади різного ступеня інтенсивності, чинний глава держави Петро Порошенко як єдиний кандидат від влади намагався звітувати про зроблене під час каденції. Суспільне мовлення організувало дебати для 18 найбільш рейтингових претендентів, які вже отримали позитивні відгуки експертів. Звинувачення на адресу фаворитів президентських перегонів у 2019 році також традиційні та гучні, хіба що опозиціонери атакують владу сильніше, ніж у попередні роки.
Українські олігархи, що залишаються досить впливовими у питанні волевиявлення громадян, також зробили свій вибір, причому їх симпатії розділилися. Ігор Коломойський рішуче виступає проти Петра Порошенка, в цьому з ним солідарний (нехай і не публічно) Дмитро Фірташ. Ринат Ахметов підтримує не тільки Олега Ляшка, а й чинного президента. Лояльним Порошенку залишається Юрій Косюк, а Віктор Пінчук діє в звичному форматі рівновіддаленості, в якому на цей раз знайшлося місце для симпатій до Анатолія Гриценка.
Багато кандидатів у передвиборних програмах з легкістю виходять за обсяги президентських повноважень, обіцяючи фантастичні зміни в найкоротші терміни. Хоча ці обіцянки неможливо реалізувати, але виборці часто готові підтримувати це передвиборне плацебо. Цікаво, що багато кандидатів розпочали агітаційну кампанію до процедури формальної реєстрації в Центрвиборчкомі. До речі, його склад оновили на 80% восени 2018 року, і цей факт повинен посприяти визнанню результатів волевиявлення.
Продемонстрував свої наміри забезпечити демократичний характер виборів і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, але його зусилля виразно спрямовані в першу чергу проти переобрання Петра Порошенка. Насамперед проти чинного президента спрямована активність парамілітарних організацій «Національні дружини» і «Національний корпус». З іншого боку, СБУ, керівника якої призначає президент, неодноразово демонструвала елементи мережі підкупу виборців, пов\’язаної з Юлією Тимошенко.
Можливо, ключова особливість нинішніх виборів: Росія не має можливості системно впливати на них безпосередньо, як вже звикла робити протягом багатьох років. Це вплив буде опосередкованим, через численних сателітів, і згаданий візит Юрія Бойка до Москви став кульмінацією впливу. Безпосередні прояви «російського інтересу» — численні фейки і маніпуляції, прагнення дестабілізувати ситуацію і підірвати довіру до результатів голосування. У Кремлі добре розуміють, що не мають в Україні стовідсотково лояльного кандидата в президенти, тому будуть прагнути максимально нашкодити волевиявленню. Подібний сценарій дозволяє Росії сподіватися на просування фактору дестабілізації в європейську політику в цілому і надати акцентоване негативний вплив на вибори до Європейського Парламенту в травні 2019 року.
Вважаю, що 31 березня і 21 квітня ми станемо свідками спроб зірвати процедуру голосування на низці дільниць в різних точках країни з подальшою трансляцією цих фактів по каналах комунікації як всередині країни, так і за її межі. Завдання провокаторів проста — максимально підірвати легітимність голосування, поставити під сумнів результати волевиявлення громадян України і очорнити українські вибори в очах цивілізованого світу. Протидіяти цьому повинні представники всіх кандидатів і правоохоронці, офіційні спостерігачі та лідери громадської думки, проведення демократичних виборів має стати елементом національних інтересів.
Головна особливість президентських виборів в Україні в 2019 році — наявність трьох фаворитів гонки, хоча до фіналу можуть вийти тільки двоє. Уже ця невизначеність одночасно відрізняє президентські вибори в Україні від російських та збільшує загрозу дестабілізації ситуації в країні на початку квітня. Тому вкрай важливо завершити виборчу кампанію демократично і відповідально, з повагою до результатів волевиявлення громадян.