України вже немає, це не метафора.
Якщо єдиної держави нема (є глибинна і публічна), стратегічного самовизначення солідарного суспільства нема, то і України взагалі нема. І це головна причина. А те, що Україна включена в систему міжнародного здирництва МВФ, це вже наслідок. Хоча поки що нібито все гаразд, державні інституції позірно працюють, кордони здебільшого є, економіка якось працює.
Тим не менше, України вже немає. І це не метафора. Проект «Україна» закритий, бо ми відмовилися від проектної культури. Стратегія «Україна» заблокована, бо ми так і не вийшли на процес стратегування. Зовнішнє управління готує країну до дефолту. Росія вичікує у млявій війні.
Багато хто з націонал-патріотів може вже починати традиційні процеси прийняття неприйнятного: заперечення, гнів, торг, депресія та примирення. Не можу ні в чому тут допомогти, можу лише підказувати, на якій стадії хто знаходиться. Хоч можете визначатися і самі.
Але, припустимо, що раціональні аргументи непереконливі. Давайте тоді візьмемо слоган Зе-кампанії «Ні обіцянок, ні пробачень» (автор Віктор Павлік) за принципом «з пісні слів не викинеш» – як емоційно-образну фіксацію моменту трансформації соціального світу України.
Ні обіцянок, ні пробачень, [жодних щонайменших уявлень про майбутнє, лише соціальна помста] Все сталося само собою, [ми здійснили вибір підсвідомо, на рівні соціальних інстинктів] Слова набули нових значень, [мусимо відмовитися від безлічі старих слів, в тому числі і від слова «Україна»] Ми ж не змінилися з тобою [ми так і не стали керуватися мисленням чи рефлексією і не розуміємо значення нових слів].
Оскільки ми відмовилися від проектного та стратегічного підходів, настає період контингентної політики чи політичного серфінгу. Принципова проблема цієї політики у складності творення солідарного самовизначення суспільства, адже мертва не лише національна ідея, майже мертвим є міф про олігарха-патріота, хоч ще живим є міф про ефективного менеджера.
Україна це відповідь на питання, навіщо нам бути разом. Вочевидь разом в сенсі єдиної держави-території-нації можливо нас уже не буде. А це означає зовсім інакше бачення країни-суспільства-громади, які будуть разом якось інакше.
Старої України вже нема. Архаїчний, здебільшого консервативний, націонал-патріотичний підхід програв. Україна як архаїка чи консервативне гетто націонал-патріотів вкупі з корупціонерами може бути подолана НеУкраїною.
Отже – на цих виборах контрабандним чином, поза мисленням і суспільною думкою, як колективне несвідоме, виникла НеУкраїна. І мені здається, як перший крок, це добре. Але спонтанності недостатньо – для розуміння має бути якась глибина і горизонт.
Ми з колегами прогнозували такий розвиток подій, і власне вже у цій новій реальності НеУкраїни зробили декілька циклів відео в альтернативній до телебачення медіа-реальності Ютубу – «Бесіди про людство» та «Світові інавини», а зараз недавно розпочали третій цикл «Інавації», де власне говоритимемо про концептуальні перспективи людей в суспільстві (просто ми зробили паузу на вибори, щоб істерія припинилися і нас знову могли чути).