Остання соціологія з полів свідчить про урівняння нинішніх протестних настроїв із планкою листопада-грудня 2013.
З’явилася неймовірна кількість далекосяжних висновків про ледь не початок нового Майдану. Мова ж, швидше, не про новий Майдан, а про завершальну фазу революції, котра посіяла величезні очікування від політиків, що на хвилі заворушень змінили попередників на посадах, і замість встановлення справедливості ломонулися приватизувати фінансові потоки, виплекані все тими ж попередниками, зметеними з вершин влади обуреним народом. Але ситуація зі схожими числовими показниками якісно відмінна від грудня 2013 року. Країна тимчасово втратила частину території, в боях загинуло тисячі тих, ккого називали досі й тепер вже довічно називатимуть цвітом нації, і навіть ця обставина не примусила політичний клас, а він як це не прикро, зліплений із попередниками з одного тіста, ні демонополізувати економіку, ні дати дихнути малому й середньому бізнесу…Яценюк і економічний блок уряду вирішив зробити злиднями як мінімум 90% населення, що не може не довести найактивнішу частину громадян до жорсткої відповіді владі. І тут треба відокремлювати конфлікти в середині політичного класу, міжолігархічну гризню і протистояння по лінії влада- громадяни.
Отже, вибір тут не особливий – Батьківщина, РПЛ, Свобода, Правий Сектор, Укроп…Банкова вже поспішила оголосити про формування єдиного антипорошенківського блоку з цих політсил, але все ж суперечностей поміж цих сил значно більше ніж, спільних інтересів. Так, озвучена Андрієм Лозовим ідея формування Народної Ради, за зразком правої опозиції, що переломила морально й інтелектуально комуністів до підтримки проголошення Незалежності України у Раді першого скликання, не надто підхопилася потенційними партнерами, але цю пасивність можна списати ще й на виборчу кампанію, де представники всіх вищеназваних політсил досить жорстко конкурують між собою. Тому тема виглядає відкладеною, але не похороненою остаточно. Саме внаслідок виборів ота змінена якість стуації і щодо протестних настроїв, і щодо потенційних союзників відкриє сезон новітніх конфліктів по лінії нових зрад, тобто схильності деяких партнерів по коаліції формувати локальні коаліції за рахунок переступання через інтереси партнерів по парламентській коаліції. Вся історія боротьби за владу в Дніпропетровську, Маріуполі, на визволених територіях, та навіть і в тих же Черкасах, Тернополі, Ужгороді свіідчить про те що союзників у «колишніх», тобто вихідців із ПР у партії влади більш ніж дотатньо, і шанс на їх реванш для частини представників влади видається більш продуктивним сценарієм для власного збагачення у владі, ніж вірність коаліційній угоді, декларативною метою якої бууло благо для всього народу…Ресурсу все менше, а апетити все більші.
Тож із вище згаданих політсил, саме через майбутню участь в можливих різновекторних місцевих коаліціях навряд чи вийде найближчим часом єдиний фронт. Навіть великі гроші і велика ненависть персонально до Яценюка, чи Порошенка не зробить тієї обєднавчої роботи, котра сформує і нову місію для обєднаної сили.
Тож в цій ситуації , самостійна ініціатива РПЛ по блокаді Кабміну під доволі чутливим приводом – боротьбою з завищеними тарифами насправді є великим випробуванням для інших політсил, особливо для потенційних партнерів по заявленій Народній Раді…Для багатьох з них, приєднання до Ляшка – ніщо інше як гра на посилення його партії на фініші ввиборчої кампанії, але ж після виборів ми отримаємо зовсім іншу картину.. Ляшко і його радикали можуть стати центром обєднання всіх, кого адмінресурс жорстоко розтопав на виборах. Ляшкові може зручніше було б атакувати ГПУ, адже його пправотуу щодо відвертої конфронтації з Шокіним визнали навіть американські чиновники, віддані друзі України, але розгорнувши кампанію проти економічного й енергетичного блоків уряду, Ляшко запустив більш довготривалий сценарій, він загострює дискусію в середині коаліції, а той силовий інструментарій, жо якого вдається БПП Солідарність і його нові «регіонівські» союзники в областях рано чи пізно виведууть з коаліції не тільки Тимошенко, а й ліберальну Самопоміч. Ляшко має достатньо консолідовано хоч і вже общипану команду, але це общипання додало йому хіба що маневреності і непередбачуваності для опонентів, тож він по суті виступає в якості тактичної розвідки для більш широких фронтів, тільки ця мобільність і здатність діяти на півкроку попереду опонентів може саме Ляшка і його парнерів виштовхнути на лідерські позиції нового протистояння посібникам реваншистів.
Чим більше влада надаватиме «колишнім» шансів на реванш, тим більш запеклим і принциповим ставатиме суспільство, і нових лідерів у цьому протистоянні робитиме ще більш непримиренними.