Ситуація на сході України продовжує залишатися в центрі уваги.
Лідери Німеччини, Франції та України зустрілися на полях церемонії вручення премії Карла Великого в німецькому Аахені. Путіна на зустрічі не було, для чого була низка формальних та реальних причин. Насправді лідерам Німеччини та Франції, які вже майже чотири роки опікуються проблемою врегулювання конфлікту на Донбасі, життєво важливо врятувати Нормандський формат, адже успішні зусилля з розв’язання конфлікту на сході України, який є найпотужнішим для Європи протягом 20 останніх років, стануть свідченням їх потужного впливу у масштабі всього континенту.
Головною темою перемовин стали перспективи введення миротворців на Донбас, про яку почали говорити ще у 2015 році, проте лише цього року подібна перспектива набула реальних обрисів. Однак говорити про появу «блакитних шоломів» на сході України як про доконаний факт не випадає. Підтримка з боку Франції та Німеччини є важливою, однак ФРН не є постійним членом Ради Безпеки ООН, на відміну від Росії, тому позиція Берліну виглядає швидше дорадчою. Динаміка розгортання ситуації свідчить, що розраховувати на введення миротворців на Донбас цього року не варто, оскільки ця процедура займає кілька місяців та потребує узгодженої позиції щонайменше всіх членів Ради Безпеки ООН, якої нині немає.
Порошенко також порушив питання негативних наслідків для Європи спорудження газопроводу NordStream-2, який на початку травня почали будувати на території Німеччини. У Берліні не приховують власного прагнення збільшити обсяги російського газу та бажання отримувати його напряму і відігравати спільно з Австрією функцію загальноєвропейського енергетичного хабу. Проте статус Ангели Меркель як загальноєвропейського лідера зобов’язує її розглядати «поточну» проблему у контексті інтересів всього Старого Світу. Є це протистояння триває, підштовхуючи Україну до більш рішучих дій у питанні реформування управління національною ГТС.
Російський президент 7 травня вчетверте вступив на свою посаду, церемонія інавгурації Путіна цього разу відбулася у робочому порядку, без запрошення закордонних гостей, помітним виключенням з якого стали хіба що Герхард Шрьодер та Сільвіо Берлусконі – давні друзі господаря Кремля. Четвертий термін перебування на посаді для Путіна має стати останнім, і справа навіть не в прапорі, який під час урочистої церемонії відмовився підніматися флагштоком до кінця. Куди важливішою виглядає на сьогодні втома світової спільноти від поведінки Росії на міжнародній арені, яка стає все більш помітною, попри відсутність часом публічних проявів.
Як видається, одним з головних завдань четвертого президентського терміну Путіна стане його боротьба за зміну влади в Україні на політиків, спроможних погодитися на повернення Донбасу на російських умовах та забути про анексію Криму. Воно видається не лише вірогідним, але і важливим, з огляду на посилення санкцій Заходу проти Росії та її неспроможність продемонструвати вагомі геополітичні успіхи на інших напрямах. Правила зовнішньополітичного політесу практично виключають публічно-гучну самоізоляцію Росії, вона може здійснюватися хіба що повзучими методами. Але боротьба проти руху України шляхами європейської та євроатлантичної інтеграції, поза сумнівом, виглядає пріоритетом Кремля.
Там вирішили асиметрично відповісти на заклики спецпредставника Держдепартаменту США Курта Волкера про доцільність відновлення діалогу про перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі (про позицію американського дипломата йтиметься трохи нижче). У Москві ширяться чутки про відставку з позиції переговорника з Волкером Владислава Суркова, помічника Путіна та одного з архітекторів російської гібридної агресії проти України. Він, мовляв, програв спецслужбам боротьбу за вплив на керівництво маріонеткових республік Донбасу, і тому має намір тимчасово відійти на другий план. Вірогідним новим переговорником виглядає Дмітрій Козак, не менш довірена людина Путіна, яка відзначилася майже 15 років тому прагненням досягти федералізації Молдови у контексті врегулювання конфлікту у Придністров’ї.
Ще один асиметричний крок, про який повідомив голова СБУ Василь Грицак – включення бойовиками Володимира Рубана до списків на обмін полоненими. Керівника «Офіцерського корпусу» сепаратисти оцінюють не надто високо, проте не виключають зусиль щодо його звільнення. Хоча після масштабного обміну наприкінці 2017 року лунали припущення про можливу нову хвилю цього процесу, сьогодні говорити про дату нового обміну полоненими не випадає.
14 травня Курт Волкер прибув до України. Свій візит американський дипломат своєрідно анонсував за допомогою низки публічних заходів за участю преси, у яких він не лише наголосив на доцільності продовження постачання Україні летальної зброї задля збільшення ціни можливого нового етапу російської агресії проти нашої країни, але і зауважив, що російська окупація Криму спричинила суттєве погіршення ситуації з правами людини на півострові. Волкер сподівається, що миротворча місія ООН зможе розблокувати процес виконання Мінських домовленостей.
Показово, що американський дипломат вирушив на Донбас, щоб на власні очі переконатися у ситуації в цій загальноєвропейській гарячій точці. Хоча у Держдепартаменті спростували інформацію про розширення повноважень Волкера, варто зауважити, що його активність і без того є зразковою, адже представник США практично відновив термін «човникова дипломатія» у міжнародних відносинах.
Активізація позиції Сполучених Штатів щодо врегулювання на Донбасі, безумовно, позначиться на поведінці Німеччини та Франції, лідери яких у травні проведуть переговори з Путіним. Не повинна пасти задніх і Україна, адже йдеться про перспективи відновлення територіальної цілісності нашої держави. Прогнозую, що лише Росія продовжить імітувати активність у питанні пошуку миру на Донбасі, адже цей сценарій зовсім не відповідає інтересам Кремля.