Не схожих на ті, з якими стикалися його попередники.
Незадовго до вступу на посаду Президента Петра Олексійовича Верховна Рада на хвилі Революції гідності проголосувала за повернення до парламентсько-президентської форми правління. Від весни 2014 року основні повноваження глави держави зосереджені у сфері зовнішньої політики та оборони. Там дії Порошенка можна назвати достатньо успішними, проте навряд чи достатніми для чергового політичного тріумфу. Його перемога у першому турі президентської кампанії швидше збільшила кількість опонентів, ніж налаштувала на реформаторський лад його прихильників та попутників. Коаліція Майдану у сформованій восени 2014 року Верховній Раді восьмого скликання виявилася недовготривалою.
Хоча за президентства Порошенка Україна доволі рішуче встала на європейський та євроатлантичний шляхи інтеграції, однак зарано говорити про конкретні успіхи у цьому контексті. Масштаби нашої країни та ступінь її нереформованості дозволяють говорити хіба що про закладення основ для перетворень. Справа навіть не в тому, що сьогодні передбачити майбутнє ЄС, хай і у середньотерміновій перспективі, складно, а й у тому, що Україна в її нинішньому стані являє собою серйозний виклик як для Євросоюзу, так і Північноатлантичного Альянсу. На всіх нас чекає тривалий та складний процес реформування – не так заради досягнення будь-чиїх стандартів, як заради позбавлення малоприємного статусу економічного аутсайдера Європи.