Адже і справді недовго лише рік і два місяці. 22 cічня 1919 року Голова Директорії УНР Володимир Вінниченко, члени Директорії, серед яких отаман Симон Петлюра підписали Акт Злуки з Президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем
А вже 21 квітня 1920 року Симон Петлюра від імені УНР підписав з Польщею Варшавський Договір, віддавши Польщі всю колишню територію ЗУНР, аж по Збруч.
Згідно з договором польський уряд Юзефа Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року та визнав УНР. До Польщі відійшла Східна Галичина та 5 повітів Волині, тобто територія, що раніше належала Австро-Угорщині і частково Російській Імперії.
Сказати б зрада? Аж ніяк – добре прорахована політика. В результаті польське військо допомогло УНР відбити Київ. І не провина поляків, що через загрозу втрати Варшави вони стрімко стягнули всі сили рятувати власну столицю.
Зрештою, одному Богу відомо навіщо Петлюра «зрадив» Акту Злуки. Може для того, щоб під владою Польщі врятувати мільйони західних українців від голодомору 1933-1934 рр?
А може й для того, щоб галицькі та волинські українці не русифікувалися, як їх брати, що жили біля Дніпра, а зберегли ідентичність, мову і волелюбність до наших днів.
Головне нічого не забувати і не прикрашати минуле – воно є таким, яким воно вже було і ніяким інакше.