Наказ про звільнення Кадирова зможуть доставити в Грозний лише кілька десятків тисяч кур\’єрів, одягнених у форму різних родів військ і спецслужб
«Моя стаття «Бомба, що готова вибухнути» отримала високу оцінку відразу двох «парламентів» – чеченського і російського. Спікер першого Даудов і голова комітету з безпеки другого Ярова зажадали судової розправи над автором. Мене звинувачують у замаху на основи державного устрою. Насправді, на основи державного ладу,які склалися в останні роки зазіхають, крім мене, за різними мотивами найвпливовіші сили всередині влади, видатні діячі опозиції і зростаюча частина громадської думки».
Треба тільки усвідомлювати, в чому полягають ці основи. Не ті, про які написано у всіляких важливих папірцях, а ті, які функціонують насправді. Найважливішою основою нашого державного ладу сьогодні є особиста унія Росії і Чечні, персоніфікована діархами Путіним і Кадировим. Путіну, як і прийнято в особистих уніях, формально присягає на вірність і правитель Чечні, але тільки йому особисто, а реальна влада в республіці належить Кадирову і його збройним загонам. Ба більше, діяльність цих «вірних піхотинців Путіна» поширюється далеко за межі Чеченської республіки. Рік тому практично на Червоній площі ними був демонстративно убитий Борис Нємцов. Свою версію обставин цього злочину я неодноразово викладав.
Російські силовики використовували (а швидше за все, і організували) це вбивство в якості тригера для розгортання вирішальної атаки на путінський проект «Кадиров», який викликав їх різке неприйняття з самого початку. В їх уявленні Кадиров в черговий раз вирвав у них з рук «перемогу». Вони так і не змогли змиритися з втратою Чечні як зони свого годування і, що для них було ще важливіше, зони своєї п\’янкої влади над життям і смертю кожного її мешканця. Проект «Кадиров» позбавив їх цих двох базових задоволень.
Швидко заарештувавши безпосередніх виконавців, слідчі зухвало позначили свій інтерес до безпосереднього оточення Кадирова – Геремеева і Делімханова – і навіть зробили експедицію в Чечню, в ході якої пристрелили при спробі затримання одного з рядових підозрюваних.
Основний напрямок скоординованої атаки силовиків – максимальна дискредитація в публічному полі Кадирова, а через нього і патронуючого його Путіна, якщо той відмовиться чеченського лідера «злити». Але Путіну дуже важко здати Кадирова. Закриття сьогодні під тиском силовиків проекту «Кадиров» стало офіційним визнанням поразки Росії у Другій чеченській війні і оголошенням Третьої. Це повернення у 1999 рік в набагато гіршій вихідній позиції. І, крім того, повна політична делегітимізація Путіна як «рятівника вітчизни».
Путіну вдалося зупинити напад силовиків на Кадирова ціною публічного абсурду. Організатором і замовником вбивства названо людину.що сховалася від слідства — водія Геремеева. Але силовики не відмовилися від своїх планів. Час працює на них. У Росії наростає широке суспільне невдоволення проектом «Кадиров». Парадоксальним чином більш ніж хто-небудь інший цьому сприяє сам Кадиров. Чудово розуміючи ставлення силовиків до нього, Кадиров розгорнув масштабну піар-кампанію з демонстрації своєї особистої відданості Путіну, в якому він бачить захист від силовиків. Кадиров фактично відкрито пропонує Путіну свої послуги щодо подальшої фізичної ліквідації неугодних.
Путін тримає паузу. Пєсков невиразно мукає. Але така гіперактивність Кадирова в політичному просторі Росії, яка опинилася у складі Чечні напружує вже не тільки приречених на ритуальне заклання «ліберальних шайтанів», але і середньостатистичного росіянина. Складається широкий антикадровськиий фронт – від керівників силових структур до впливових політиків різних напрямів. Проект «Кадиров», суперечливий, лицемірний, багато в чому принизливий для Росії, але протягом десятків років як тимчасове паліативне рішення він запобігав великій війні на Кавказі, він наразі підходить до свого вичерпання. Під загрозою одна з найважливіших сил путінського режиму. Що прийде на зміну?
Силовики – не публіцисти, вони мовчать, але їх цілі достатньо зрозумілі і визначені. Їм потрібна Третя чеченська, розгром бойовиків Кадирова, повернення до контролю над нафтовим бізнесом, до їх необмеженого всевладдя в Чечні, включаючи практику викрадень, самоуправних страт. Вони знову марять про маленьку звитяжну війну і саме цього домагаються від Путіна. Не розуміючи, що ця нова спроба геноциду чеченського народу призведе не тільки до десятків тисяч смертей, але і до загибелі самої Росії.
Єдине позитивне, що буде сказано про Путіна в підручниках історії: десь на початку нульових, вже на краю катастрофи, він якимось дивом зрозумів жах того, що відбувалося – всього цього нагромадження Нових Алди, Самашек, Буданових, руїн Грозного – і зупинив «псів війни», уклавши «безпринципну» угоду з кланом Кадирова-старшого.
Що означав проект «Кадиров» для самої Чечні і до чого призведе його закриття силовиками? За всевладності федералів будь-який чеченець, незалежно від його поглядів чи вчинків, міг бути схоплений федералами, викрадений, підданий знущанням, тортурам, убитий. У сьогоднішній Чечні така ж доля може спіткати будь-якого чеченця, який виступає проти Кадирова. Це величезний прогрес у забезпеченні безпеки особистості. Саме ця радикальна зміна в положенні чеченців і створила базу підтримки Кадирова. Звичайно, за роки його влади у чеченського лідера з\’явилися і вороги, і кровники. Але будь-яка спроба силовиків повернутися до колишнього свавілля об\’єднає чеченське суспільство в шалений спротив.
Показовим індикатором вектора тих змін, про які марять силовики, стало вбивство в минулому році в Грозному чеченця Дадаєва співробітниками МВС, які приїхали із Ставрополя. Навіть з безпорадно брехливої заяви самого МВС, зробленого після вбивства, ясно випливає, що вони приїхали не затримувати підозрюваного, а ліквідувати намічену жертву. Це рутинна щоденна практика, до якої силовики роками вдавалися в Чечні і якою вони регулярно користуються в Дагестані та інших північнокавказьких республіках. Ці ліквідації настільки звичні, що їх навіть часто демонструють у новинних сюжетах федеральних каналів – очевидно, з метою патріотичного виховання молоді.
Але Кадиров подібні сафарі для федералів в Чечні припинив. Він залишив цей привілей тільки для себе самого, повертатися до колишніх часів чеченці не хочуть і будуть чинити опір такій перспективі — з Кадировим або без Кадирова. Ось що говорить, наприклад, непримиренний противник Кадирова Ахмед Закаєв: «В пам\’яті людей ще досить свіжі безсудні кари, незаконні затримання та арешти, тортури та інші масові порушення прав людини, які здійснювали невідомі люди в масках на автомобілях і БТРах без розпізнавальних знаків по відношенню до місцевих жителів. У нас п\’ять тисяч людей пропали безвісти. Сотні тисяч вбито… На сьогодні населення Чечні, звичайно, буде підтримувати Рамзана Кадирова. Він користується лояльністю з боку чеченців саме тому, що люди пов\’язують припинення зачисток і безладів, які творилися в Чечні, з ім\’ям Кадирова».
Ну а на що сподіваються політики, звертаючись до Путіна з вимогами якихось заходів – відставки, арешту Кадирова – у відповідь на постійні погрози вбивством,які виходять з Грозного? Вони що, не розуміють (або роблять вигляд, що не розуміють) основ державного устрою російсько-чеченської унії, що склалася за десятиліття функціонування проекту «Кадиров»? Російські правоохоронні органи не можуть нікого заарештовувати в Чечні. Вони в цьому переконалися при спробі розслідування вбивства Нємцова. Кадиров віддав наказ відкривати вогонь на ураження при подальших таких спробах. Зате кадировські кримінально-правоохоронні елітні батальйони можуть вбивати російських політичних діячів ледь не на Червоній площі. А наказ про звільнення Кадирова зможуть доставити в Грозний лише кілька десятків тисяч кур\’єрів, одягнених у форму різних родів військ і спецслужб. Така жорстока іронія історії. Закономірним результатом двухвікових намагань упокорення царями, генсеками, президентами найважчого для імперської Росії народу стала Росія в складі Чечні.
Всі ці прохання, заклики, вимоги, якщо до них поставитися дуже серйозно, на практиці зводяться до одного: «Володимире Володимировичу, прийміть вимоги силовиків, закрийте ненависний їм проект «Кадиров» і дозвольте їм маленьку звитяжну чеченську війну». Ця теза набирає, судячи за багатьма опитуваннями, широку громадську підтримку: вставай, страна огромная, вставай на свій останній крок до катастрофи! Всього тобі останнім часом – і України, і Сирії – виявилося замало.
І ось вже один з найяскравіших трибунів опозиції вловлює заповітні сподівання силовиків і готовий з щирим ентузіазмом їх транслювати: «Ну, нарешті, і повторю те, що говорив багато разів: стратегічне завдання Кадирова – відокремитися від Росії і створити свою авторитарну державу під прикриттям ісламських гасел. Просто він чекає моменту, коли зовсім грошей в бюджеті не буде. Момент цей настане, і ми побачимо такий пост в інстаграмі: росіяни шакали ображають Пророка, ми не будемо жити з ними в одній країні. Як сказав мені мій дорогий брат Уаха Дурандудуев, він був на шайтанській радіостанції «Ехо» і бачив, як там розірвали Коран і образили Пророка. А шайтани з РБК стояли навколо і сміялися. Сьогодні старійшини вирішили, що ми, чеченці, повинні мати свою державу без цих безбожників. Ось така моя оцінка того, що відбувається: ісламістський агресивний режим Кадирова, який спирається на незаконні збройні формування, та ще й з ліцензією на вбивство, видану Кремлем (у чому ми переконалися на прикладі справи Нємцова), – одна з головних загроз національній безпеці нашої країни».
У Кадирова на совісті чимало, м\’яко кажучи, дуже серйозних гріхів. Але ті суворі політичні звинувачення в намірі відокремитися від Росії, які висуває Кадирову пильний лідер опозиції, надумані і засновані на непорозумінні. Трюк Кадирова полягає якраз у тому, що він вже давно де-факто відокремився від Росії, а формальне входження до путінської унії йому вигідне, бо вирішує дві найважливіші задачі. За умовами проекту «Кадиров», Чечні регулярно виплачується контрибуція (данина, компенсація). І ця данина буде виплачуватися Путіним до останнього. Але, що ще більш важливо, забезпечується політична база підтримки Кадирова. Поки Чечня в унії, Кадиров гарантує населенню захист від свавілля силовиків своїми спеціальними стосунками з Путіним. Вийшовши з путінської унії, він стає нікому не потрібним в Чечні, тому що він нікому нічого не зможе запропонувати, крім своїх понтів.
В цілому, звинувачення Кадирова в підготовлюваній ним сецесії (на жаль, необґрунтовані) є, по суті, першою публічною артикуляцією вимог силовиків і їх ідеологічних прихильників Путіна в чеченському питанні: дайте нам, поки не пізно, запобігти зраді, дозвольте розчавити цю змію, яку Ви, Володимире Володимировичу, з якихось невідомих нам, патріотам Росії, міркувань пригріли на своїх широких грудях, та ще забезпечили ліцензією на вбивство. «На жаль» тому, що фінальна апокаліптична мізансцена, намальована гнівним викривачем, – кадировські старійшини, які вирішили будувати свою державу без безбожників, – стала б благом для Росії, полегшивши їй єдине правильне стратегічне рішення: вийти зі складу Чечні.
Проект «Кадиров» десять з гаком років тому дозволив зупинити бійню, давши Путіну можливість врятувати обличчя і зберегти ілюзію «перемоги» у війні і збереження Чечні в складі Росії. Але за цю ілюзію довелося заплатити дорогу ціну – гнітючу реальність перебування Росії в складі Чечні. Сьогодні ця принизлива ситуація не подобається вже майже нікому в Росії – крім Путіна, вся політична легітимність якого як переможця в чеченській війні зав\’язана на проекті «Кадиров». Силовики і зростаюча частина громадської думки, що підігрівається риторикою деяких опозиціонерів, бачать вихід у силовому закритті проекту. Це катастрофічне рішення.
Десятки тисяч людей будуть вбиті, але чеченці виживуть і вкотре знову піднімуться. За століття боротьби з імперською Росією чеченці не стали ангелами і самі чинили страшні злочини. Два етноси з такою історією не можуть і не повинні жити в одній державі. Не про повернення кадировського тоталітарного офшору в наше вітчизняне путінське «правове» поле через ще більш криваву Третю чеченську війну треба сьогодні думати. А про звільнення від імперського мани, що змушує третє століття розривати снарядами і бомбами клаптик землі, населений досі нескореним, найважчим для нас народом,. Зупинити цокаючий годинниковий механізм російсько-чеченської катастрофи можна тільки одним способом: чеченському народу необхідно запропонувати державну незалежність з усіма правовими наслідками для наших двосторонніх міждержавних відносин на основі історичного Договору про мир і принципи взаємовідносин між РФ і ЧРІ, підписаного 12 травня 1997 року в Москві.