С картинки в твоем букваре…Саме таким букварем для влади могла б стати книга з основ стратегічного планування
Але, схоже, вони там нагорі книг не читають, а якщо і читають, то розуміють їх зміст по-своєму.
Ось яка стратегія у нашої Батьківщини, які цілі ставить перед собою і країною влада? Перше, що приходить на розум – інтеграція в цивілізований західний світ. Саме європейський вибір став причиною революції, саме на хвилі європейської риторики було обрано нинішню владу. Але чи так це насправді?
Два роки тому західний світ розкрив обійми Україні, поставивши ряд умов. Щось виконали, ряд законів з сотої спроби прийняли, але найголовніше завдання — боротьбу з корупцією, провалили. Не те, щоб програли у відчайдушній сутичці, а просто поєдинок вирішили не починати.
Звичайно, у будь-якої стратегії є свої обмеження, як внутрішні, так і зовнішні. На жаль, війна на сході, крихкість глобальної економіки, нестабільність світової фінансової системи істотно обмежили наші можливості. Але що заважало протягом двох років створювати механізми, спрямовані на розвиток малого та середнього бізнесу? Адже саме цей сегмент є основою західних економік, джерелом розвитку і зміцнення середнього класу і фундаментом демократії. Не з олігархами ж інтегруватися в західний світ? Що було зроблено в цьому напрямку? Нічого!
Для успішної реалізації стратегії потрібна відповідна інфраструктура. Погодьтеся, нинішня структура виконавчої влади з сотнями тисяч чиновників старої формації, неузгодженістю між підрозділами і повною відсутністю державної управлінської культури, в Європу не пролізе, як не штовхай. Звичайно, є і позитивні приклади. Наприклад, ProZorro, система державних закупівель, яку самовіддано просуває група ентузіастів. Але ж цього замало, та й не може все і завжди триматися тільки на ентузіастах і волонтерах.
Впровадження стратегії вимагає ресурсів. Тут спочатку все йшло добре. МВФ грошей дав, його фінансові сателіти теж, власники євробондів здалися і повірили, що зароблять на особливих умовах, коли почнеться небачений економічний ріст. Потім влада, як завжди, почала викручуватися, сподіваючись обдурити довірливих іноземців, і, як і всі попередні режими, прийшла до закономірного фіналу. Замість третього траншу МВФ показав реформаторам велику дулю, точно так само, як до цього показував махровим реакціонерам-корупціонерам. До речі, за всю історію співробітництва України з МВФ до третього траншу справа не дійшла жодного разу, що яскраво свідчить про спадкоємність влади.
Будь-яка стратегія повинна включати фінансову модель. У нашому випадку — це державний бюджет. Фоліант, в якому ні один макроекономічний показник не відповідає дійсності, навряд чи можна вважати державним бюджетом. Швидше — це ширма для розподілу грошей в ручному режимі – «цьому дам, цьому дам, а цьому не дам».
Якось з наших спостережень не випливає, щоб у влади була якась стратегія. У всякому разі,така, що веде до Європи. Хоча, якщо припустити, що головна мета нинішньої влади така ж, як і у всіх попередніх, тоді збіг практики з теорією просто приголомшливий. І обмеження не заважають, і оргструктура відповідна, і фінансова модель працює. Ось тільки з ресурсами, з яких можна красти, проблематично. Свої вичерпалися, а західні кредитори наші містечкові хитрощі розкусили. Навіть «марширування» єдиним міністерським строєм з піснею про вірність реформ всіма телешоу країни не допомагає.
Так, може бути, наступного разу,обираючи між гіпотетичними Пєтєю, Сєнєй або Наташею, варто поцікавитися, а чи є у них стратегія? Запитати, яку мету вона переслідує, як і за рахунок чого буде виконуватися. Бо в теорії стратегічного планування є таке поняття, як зворотний зв\’язок, за допомогою якої до існуючої стратегії вносяться необхідні коригування. В українській практиці зворотній зв\’язок вже двічі спрацював на повну потужність і не хочеться, щоб це сталося знову. Третього разу країна може просто не витримати.