ВАЖНО:Свежие новости из первых уст
» » Особливості відносин Росії та Ірану
Раздел: Мнения  
0
Профессор Государственного университета Илии, Грузия

Особливості відносин Росії та Ірану

11-03-2016, 12:30
У Тегерана і Москви один ворог – США.

З 1994 року я жив кілька років у Тегерані і, коли був час, ходив у Свято-Микільську церкву в центрі міста, прямо навпроти колишнього американського посольства. В церкві була богадільня, в якій доживали свого віку кілька дідусів і бабусь. Всі вони були росіяни – нащадки тих чиновників і військових, які з різних причин приїжджали в Персію. Одного разу російські журналісти запитали Ганну Степанівну, народжену 1905 року в Тегерані, чи був для неї найнебезпечніший час. «Звичайно, – відповіла старенька. – Найважчий час був після революції». «Після ісламської?» – запитали журналісти. «Ні, синочки, після Жовтневої», - пише Олег Панфілов на Крим.Реалії.

Ганна Степанівна була з сім'ї капітана царської армії, який після більшовицького перевороту зберіг сім'ю – не піддався на вмовляння Леніна повернутися додому. У Персії тоді було кілька тисяч росіян, частина з них повернулася в Радянську Росію і згинула в тюрмах і таборах. Ганна Степанівна була громадянкою Ірану і на питання, чи не хоче вона зараз повернутися в Росію, хитро посміхалася. Тоді, 20 років тому в Тегерані жили всього кілька сотень людей, які називають себе росіянами, хоча на недільну службу в церкву приходили люди, які лише зовні віддалено нагадують росіян, здебільшого смагляві, пекучі брюнети.

Через 15 років після ісламської революції Іран жив ідеологією неприйняття двох дияволів – США та Росії. І ще, звісно, Ізраїлю. На тегеранських будинках висіли величезні плакати – «Марг ба Амріко!», «Марг ба Русійо!» (Смерть Америці! Смерть Росії!). Через десять років після ісламської революції, в 1989 році, аятолла Хомейні написав листа Михайлу Горбачову, в якому закликав його відмовитися від ідеології комунізму і переглянути політику попередників, «яка полягала у зреченні суспільства від Бога і релігії». Відповідь Горбачова розчарувала Хомейні, хоча і трохи просунула відносини двох країн до співпраці. Поступово Росія перестала бути ідеологічним дияволом, незважаючи на те, що у Ірану завжди було багато претензій до політики Кремля щодо власних мусульман.

За всю історію взаємин двох країн було 7 війн, з яких Персія (назва держави до 1935 року, поки шах Реза не зажадав від інших держав називати його країну Іраном) виграла тільки першу – в 1651-1653 роках. Тоді причиною розбрату був Північний Кавказ, на якому Російська імперія намагалася укріпитися. Перський похід (1722-1723), зроблений Петром Першим, планував послабити вплив Персії на Каспійському морі. Привід був банальний, застосовуваний російськими правителями багато разів, коли якісь розбійники нападали на російських купців. Це був останній військовий похід, у якому Петро Перший безпосередньо брав участь. І перший випадок, коли на боці Росії виступили грузини і вірмени. У вересні Вахтанг VI з військом вступив у Карабах, там він вів бойові дії проти повсталих лезгін. Після захоплення Гянджі до грузинів приєдналися вірменські війська, очолювані католикосом Ісаєю. Петро Перший тоді обдурив союзників, наказавши відвести війська з Кавказу, а під Гянджою в очікуванні Петра грузино-вірменське військо простояло два місяці. 12 вересня 1723 року в Петербурзі уклали мирний договір, за яким до Росії відійшли Дербент, Баку, Решт, провінції Ширван, Гілян, Мазендеран і Астрабад.

У 1796 році перси спробували повернути втрачені території, але невдало. Після смерті Катерини II і вступу на престол Павла I кавказька політика імперії змінилася і в грудні 1796 року російські війська були виведені з Південного Кавказу. 12 вересня 1801 року Олександр I підписав «Маніфест про заснування нового правління в Грузії», оголосивши про окупацію Картлі-Кахетинського царства, порушивши Георгіївський трактат 1783 року. Через три роки, 10 червня 1804 року перський шах Фетх-Алі оголосив війну Росії. У відповідь російська армія двічі оточила місто Ерівань (Єреван), тільки після чергової російсько-перської війни 1826-1828 років ця частина Персії була захоплена генералом Паскевичем і оголошена під назвою «Руська Вірменія».

20 квітня 1909 року був придуманий черговий привід: з С-Петербурга наміснику на Кавказі і командуючому військами Кавказького військового округу генералу-ад'ютанту графу Воронцову-Дашкову була надіслана секретна директива за №1124, в якій говорилося: «Зважаючи на очікуваний у Тавризі (Тебрізі) нападу на консульство і європейські установи та підданих з боку революціонерів і населення Тавриза, доведеного до відчаю голодом...» Російська армія окупувала північні території Персії, а коли окупанти оголосили про вилучення зброї, в Тебрізі й Решті спалахнули заворушення, які призвели до жертв серед мирного населення.

Таким чином російські війська захищали «доведене до відчаю населення» до початку Першої світової війни, а потім аж до 1916 року вели бойові дії на півночі Персії, де зіткнулися інтереси союзників, Росії і Великобританії, з одного боку, та Туреччини – з іншого. В кінці 1917 року в перському порту Ензелі з метою «совєтизації» російського корпусу в Персії висадився десант матросів-більшовиків під командуванням Федора Раскольнікова. Загін був оточений підрозділами Перської козачої дивізії і був змушений повернутися в Росію. Російські війська були виведені з Персії в кінці 1917 – на початку 1918 років.

Наступною російсько-перською війною історики називають окупацію 1941 року, але перш радянською Росією була здійснена спроба окупації провінції (остан) Гілян. У квітні-травні 1920 року російська армія під командуванням Федора Раскольнікова і Серго Орджонікідзе «зачистила» від британців північ Персії, а 5 червня, після переговорів з радянськими представниками, було проголошено Гілянську Радянську республіку. Були сформовані Реввійськрада республіки, уряд і армія. Головнокомандувачем створюваної армії Радянської Перської Республіки призначений генерал армії Азербайджанської Демократичної республіки Василь Каргалетелі. У серпні 1920 року армія республіки зробила наступ на сусідню провінцію Зенджан з перспективою на Тегеран, але була відкинута іранськими військами.

Гілянська Радянська республіка проіснувала трохи більше року – з 5 червня 1920 по 2 листопада 1921 років. 8 травня її армія отримала назву Перської Червоної армії, 5 червня сама республіка була перейменована в Перську Радянську Соціалістичну Республіку. У червні ж була зроблена повторна спроба оволодіти Тегераном, але знову невдало. 8 вересня 1921 року з території Персії були виведені радянські війська і через три тижні ігри в соціалізм закінчилися, в листопаді Гілянська республіка зникла.

Чергова окупація почалася 25 серпня 1941 року. СРСР спробував убезпечити південний коридор для постачання зброї за програмою ленд-ліз, без якої Сталіну навряд чи вдалося б перемогти у Великій Вітчизняній війні. Радянські війська окупували північ Ірану, британські – південні провінції. У 1946 році СРСР спробував зберегти свої війська, але США відмовилися підтримати цю ідею: до того часу Іран відмовився передати Кремлю в розробку нафтові родовища, не вдалося утримати і прорадянських сепаратистів з іранського Азербайджану.

Сучасна Росія не може похвалитися особливими відносинами з Іраном. Персія була одним з найважливіших торгових партнерів дореволюційної Росії: на неї припадало в 1913 році 3,8% російського експорту і 3,3% імпорту. В новітній історії найістотнішим проектом було будівництво у 1995-2011 роках АЕС Бушер. Звичайно, Кремлю хотілося б грати велику роль у відносинах з Іраном, хоча б тому, що у Тегерана і Москви один ворог – США: для одних це – ідеологічний ворог, для інших – економічний. Іранці завжди були прагматиками, навіть в умовах економічної блокади після ісламської революції, вони і кращі торговці в цій частині світу, тому Іран радше вибере економічну вигоду, ніж дружбу з країною, яка багато разів зраджувала.

Днями президент Ірану Хасан Роухані заявив, що «між Тегераном і Москвою склалися хороші стосунки, однак це не означає автоматичної згоди Ірану з будь-яким кроком Росії». Кремль чомусь наївно вважав, що Тегеран підтримає вбивства сирійців, виявилося зовсім навпаки. Іран знову виходить на світову арену – не тільки як економічний партнер, але й політичний, особливо після недавніх виборів у парламент та Раду експертів, на яких перемогли реформатори. З реформаторами у Росії завжди погані відносини.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
11-03-2016, 12:30 » Автор: Олег Панфилов
Загрузка...
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *


наверх