Зміни мають початися з парламенту.
Арсеній Яценюк подав у відставку. Виходячи з того, що лідер «Народного фронту» обіцяв це зробити одразу ж як знайдеться його наступник з 226 гарантованими голосами в парламентській залі, так виглядає що альтернативи призначенню Володимира Гройсмана немає. На жаль і далі структура КМУ та його персональне наповнення залишається закритою за сімома замками інформацією, що не гарантує якість ні одного, ні іншого. Бо не є проблемою створити посади віце-прем\’єрів з питань чи то євроінтеграції, чи адміністративної реформи, питання підібрати на ці посади виконавців, які при мінімуму повноважень покажуть максимум результату. Аналогічна ситуація по міністерствах та ЦОВВ. Так, можна виправити ситуацію змінивши правила діяльності КМУ, що і пропонують експерти Реанімаційного Пакету Реформ законопроектом 2354а. Та він і далі відлежується в тих же ж кабінетах, в яких кулуарно і закрито дотирається новий складу уряду.
Нажаль, такий кулуарний підхід формування не лише КМУ, а й призначення Генерального прокурора явно не вибудовує систему довіри до цього нового призову на найвищі посади в країні. Названий серед основних кандидатів Юрій Луценко (для призначення якого потрібно поміняти закон, але хіба це колись обмежувало наших нормотворців) може тримати певний кредит довіри. Для цього банально потрібно звільнити ту частину керівництва ГПУ, яка продемонструвала свою заангажованість до справи «діамантових прокурорів», закрити фальсифіковані провадження по Каську та Сакварелідзе, повернути до роботи офіс реформи та Генеральну інспекцію.
Тобто відновити статус-кво до моменту коли система за ініціативи Шокіна почала агресивно витискати реформаторів зі свої лав. Далі буде не легше, але якщо ці перші кроки будуть здійсненні – є шанс на Генерального прокурора, який не лише зможе себе «поставити» перед прокурорським свавіллям, але й матиме підтримку суспільства та міжнародних партнерів. Чи лякає те, що і Президент, і Прем\’єр-міністр, і Генпрокурор належатимуть до одного політичного табору? Так, якщо парламент і далі буде аморфним додатком до чогось (коли до АП, коли до КМУ, коли до меморандуму МВФ чи ще якоїсь міжнародної угоди), але є всі шанси, що зважаючи на нечисленність коаліції і потреби працювати за залом, ВРУ або стане справді джерелом влади, або повторить долю парламенту часів реваншу режиму Януковича (в кінці помаранчевого періоду ми вже були свідками одного реваншу саме через аморфність та продажність ключової інституції у парламентсько-президентській республіці).
При цьому все це необхідно робити паралельно з дієвою працею депутатів у залі засідань. Бо лише так вдасться запустити реформи там, де вони вже перезріли і відкладати їх просто злочин:
— реформування сфери закупівель у Міністерстві оборони законопроектом 4288. Система Прозоро вже використовується тут як пілот, але має стати основою для ключових тендерів у сфері безпеки та оборони;
— прозорість формування тарифів у сфері енергетики та ХКГ через перезавантаження НКРЕКП;
— автономізація закладів охорони здоров\’я, можливість їм діяти на конкурентних основах з приватними закладами. Поправлений у комітеті законопроект 2309а/д в цілому робочий, але має одну ключову хибу – не встановлює кінцевий термін автономізації всіх закладів охорони здоров\’я. А реформа без кінцевого терміну – безкінечна реформа;
— розпочати системну реформу освіти доопрацьованим у комітеті урядовим законопроектом 3491д. Так, в ньому багато компромісних моментів, але як і у сфері науки чи вищої школи, нажаль, дуже багато лобістів старої системи активно присутні власне на комітеті. Тому тут тактика малих кроків не має альтернативи;
— захист прав ув\’язненних перед свавіллям керівників виправних закладів законопроектом 2708. Актуальність захисту прав людини за умов її утримання в країні Надії Савченко не мала б викликати дискусій. Та й не викликає, лише до цього законопроекту руки не доходять вже який тиждень поспіль;
— законодавче забезпечення процедури банкрутства фізичної особи 2353а. Системний підхід до вирішення питання валютних вкладників, а не одноразове перекладання їх проблем на плечі бюджету, тобто нас з вами.
Законопроекти дуже різнопланові та ні освіта, ні медицина, ні права людини не можуть бути заручниками нездатності політиків домовлятися. А ось вже другий місяць як є. То ж чи зможе парламент таки стати центром стримувань та противаг, яким він і є в розвинутих парламентських та парламентсько-президентських республіках – вкотре побачимо, аналізуючи ефектність роботи цього, без умовно, поворотного тижня.