ВАЖНО:Свежие новости из первых уст
» » Велика війна «поховала» європейський тоталітаризм
Раздел: Мнения  
0
Культуролог, политолог

Велика війна «поховала» європейський тоталітаризм

17-10-2016, 13:15
Вона трансформувалася у «холодну війну».

Щонайперше я б хотів запропонувати відому, однак у нас в Україні не надто знану тезу, якщо подивитися на історію ХХ століття, то це історія однієї Великої війни. Війну не можна оцінювати тільки від першого до останнього пострілу. Війна має як свою передісторію, так і періоди тимчасового примирення – реалізовуючи формулу Троцького "Ні миру, ні війни" - а потім нове розгортання власне гарячих бойових дій.

Мене завжди дивувало, що до офіційних часових рамок ІІ Світової війни чомусь включали ні ремілітаризації Рурської області, ні Аншлюсу Австрії, ні окупації Чехо-Словаччини, ні війни проти Закарпатської України. Може тому, що я не історик.

Ба більше, ІІ Світова війна є прямим продовженням І Світової війни, початок якої ми матимемо наступного року.

Банальністю є твердження, що І Світова війна завершилася, однак більшість народів Європи залишилися з різних причин невдоволеними її результатами. Тому міжвоєнне двадцятиріччя стало простою підготовкою нової війни. І саме тоді супротивники винайшли новий вид "зброї" - ідеологію. Причому у її найбільш девіантних тоталітарних формах.

Що й породило нову хвилю мобілізації невдоволених. Цього разу мобілізація проходила не під застарілими і неефективними монархічно-імперіалістськими стандартами.

Цього разу мобілізацію до нової фази війни здійснювалася під штандартами тоталітарної ідеології, тоталітарних режимів, режимів, які до цього наближалися. Так у світі появилися сурогати релігії – або, як гордо окреслив їх Джованні Джентіле - "політичні релігії". Йому правда здавалося, що першою з них є італійський фашизм, а я б ризикнув заперечити, оскільки більшовизм як "політична релігія", в яку "вірили" мільйони появився раніше.

І тут ми отримуємо не лише спрощену схему боротьби лише двох тоталітарних ідеологій і двох тоталітарних режимів.

Учасників конфлікту було набагато більше. І, на жаль, більшість з них мали ознаки, якщо не тоталітарних, то націоналістичних чи авторитарних ідеологій.

Це і різного роду фашистські чи протофашистські рухи, які не завжди були союзниками німецьких нацистів чи італійських фашистів, це і націоналістичні рухи, які прибирали форм національно-визвольних рухів, однак теж несли в собі зерна якщо не тоталітаризму, то авторитаризму, як от рух Мустафи Кемаля, це і різні комуністичні рухи, які не завжди йшли у фарватері сталінізму, як от югославський чи албанський комуністичний авторитаризми.

Важче знайти між тих питомо європейських гравців власне строго демократичні політичні сили.

Поза традиційно британським консерватизмом. Може трохи у французькому опорі.

І у тому сенсі Україна неунікальна. Мені важко назвати хоч одну дійсно дієву політичну силу, яка була насправді істотною і успішною на її території між 1914 та 1991 роками. Це теза дещо провокативна, однак має право на те, щоб її продумати до кінця.

Поза неуспішними спробами національного визволення у 1917-1920 рр.

Як на мене, то тільки у 1991 році закінчилася Велика війна ХХ століття у Європі. Саме 1991 року ліквідуються її останні наслідки – поділ Європи, падають тоталітарні та автократичні режими.

А як же ж "мирні" десятиліття 1945-1991 років?

Після 1945 року Велика війна трансформувалася у "холодну війну", яка набирала то "холодних" форм ідеологічного, економічного та дипломатичного протистояння, протистояння на інших плацдармах бойових дій – Африка, Азія, Латинська Америка – які ми неначе не бачимо, то в "гаряче протистояння" - як от події в Угорщині 1956 р., Чехословаччині 1968 р., Польщі 1991 р.

І тоді тоталітаризм не "розв’язує" війни – він є його породженням і знаряддям мобілізації для успішного ведення війни. Це цинічна постава, скаже хтось. Так. Спокійна постава. Однак одними засудженнями чи заклинаннями не можна відповісти на запитання – чому вони поставали, чому поставали тоталітаризми саме тоді і у цьому місці? Можна говорити про зіпсовану природу сучасної людини, можна говорити про підступність узурпаторів чи егоїзм провідних верств, навіть можна ризикнути в пароксизмі осудження опуститися до тези про порочну природу якихось народів. Однак це не дає відповіді – чому? А тільки знаючи – чому – ми можемо спробувати протистояти новому сходженню тоталітаризму – у нових формах, звісно.

Я б нагадав і відому тезу Ортеги-і-Гассета про "бунт мас". У станових, напівфеодальних суспільствах, які були напередодні І Світової війни тоталітаризм не міг постати. Саме емансипація мас і зробила технічно можливою появу "народних", "націоналістичних","комуністичних", "фашистських" і врешті "нацистських" ідеологій, які підмінили собою лояльності до монархів як помазаників Божих. Парадокс. Без апеляції до нового суверена – народу, нації, класу, раси – який емансипувався саме у ХХ столітті, ніякий тоталітаризм неможливий. Народ, нація, клас, раса змінили монарха, що стоїть під Богом.

Тому, аналізуючи тоталітаризми і авторитаризми, я б не полишав на стороні і народу, який неначе залишається завжди у тіні, завжди страждає, завжди є жертвою – жертвою тоталітаризму, і навіть геноциду чи само геноциду – як це є у випадку Камбоджі. Хоч це і не Європа, проте не забуваймо, що свої ідеї Пол Пот набув у Сорбоні та логіці національно-визвольної війни експортованої з Европи.

Я б запропонував дивну тезу – саме Велика війна в Европі не лише породила, але й поховала (принаймні на разі) перспективу для европейського тоталітаризму.

Однак, якщо звернутися до сучасного економіста Дугласа Норта, який пише про природу здійснення влади, форму держави, яка не є сталою та соціальним насильством, то він зовсім не переконаний, що економічно найбільш ефективною є так важко вистраждана европейською спільнотою ліберальна з елементами соціал-демократії модель економіки, демократична модель реалізації влади.

Так звана держава з широким доступом населення до здійснення влади, а таких у світі є якихось 25 держав, відносно нове утворення – вони існують якісь одне-два століття. І стали вони можливими саме завдяки емансипації мас, яка, своєю чергою, породила і тоталітаризми. Це саме ті європейські держави, які втішаються сьогодні демократією у найширшому сенсі цього слова.

Україна до них не відноситься. Україна є державою з відносно обмеженим доступом широких мас до управління та ресурсів. Тобто розвинутою натуральною державою, які існують кілька тисяч років.

Російський економіст Андрій Іларіонов пише "економічна карта точно буде виглядати по-іншому. Китай буде економічною державою №1. Можливо, Індія наблизиться до позиції №2. Взагалі, світ, в якому Китай є найбільшою впливовою економічною, фінансовою потугою, можливо, найбільш впливовою політичною і військовою державою світу - це світ, в якому в останні 300-400 років ніхто ніколи не жив.

Ми прожили останні 3-4 століття інтегрованого світу, коли європейці пізнавали навколишній світ, коли відбулися великі географічні відкриття, коли відбулася інтеграція світової економіки і політики. Цей період відбувався під проводом європейських країн і США. Тобто, розвинених християнських країн світу.

А що буде, коли держава №1 буде авторитарною країною, не політичною демократією, поведінка якої на світовій арені, за великим рахунком, ще невідома?"

І у цьому контексті у нашій частині Європи наразі ми бачимо лише клептократичні паразитичні авторитаризми (Путіна, Лукашенко, Назарбаєва, Януковича). Хоча тенденція в контексті Китаю, який піднімається як велике сонце на сході, тривожна. Всіх нас, не лише наших автократів-клептократів, може спокусити перспектива "озброїтися", ще раз "озброїтися", інструментами ідеологічного і політичного тоталітаризму. Для добра, звичайно.

Не один з нас мріє стати подібним до китайських червоних імператорів. Та й економічний успіх Китаю багатьох спокушає. Однак немає передумов.

Наразі.

Ну і останнє. Як правило генерали завжди готуються до минулої війни. У 30-х роках Червона армія розбудовувала кінні армії, тоді як потрібно було розбудовувати танкові. Так само сьогодні, коли ми дискутуємо про тоталітаризм, тотальність взагалі, то як правило посилаємося на приклади вже давньої історії. І майже не зауважуємо нових інструментів тотального зневолення чи узалежнення людини. І одним із найбільш непомітних, однак найпотужніших є всюдисуща техніка. Міра узалежнення людства від техніки і міра тотальності, всюдисущості техніки зростає за квадратичним законом. Причому техніка пройшла свою механічну стадію і навіть добралася до рівня сенсів.

Застосування цієї техніки як інструменту зневолення людини може породити небачені форми тотальності. Причому це не теоретичні міркування, бо тоталітаризм це не так ідеологія, як практика. Коли ми розмірковуємо про війни у ХХ столітті, то навіть не зауважуємо, що теперішні війни вже мають зовсім іншу природу – це і інформаційні війни, і війни з застосуванням сенсів як знарядь, і кібервійни. Хтось скаже – фантазії? Зовсім ні. Варто згадати кібератаку Росії на маленьку Естонію 2007 року. Чи інформаційний неоколоніалізм. Росія одна за одною упокорює свої колишні колонії, виграючи інформаційні війни і війни сенсів. Що це?

Це ХХІ століття.

Джерело
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
17-10-2016, 13:15 » Автор: Тарас Возняк
Загрузка...
загрузка...


Оставьте свой комментарий

Имя:*  
E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите текст с изображения: *


наверх