Про концесіонування Підгорецького замку.
На тлі спектаклю епохальних виборів у США Україна спостерігала за драмою боротьби народного депутата Ірини Подоляк проти спроби негайної «концесіоналізації» перлини світової історичної спадщини Підгорецького замку (і не такої публічної, проте теж ефективної боротьби інших депутатів – дякую їм) – сьогодні він є у користуванні ввіреної мені Львівської національної галереї мистецтв ім Б.Г.Возницького.
Тому за посадою мовчати не маю права. І неначе першу атаку відбили. Та не даваймо себе приспати, гадаючи, що спроба концесіонувати Підгорецький замок (і не тільки) зупинена. Так, перша спроба стала явною і призупинена як незаконна бо не відповідає Закону України Про концесії і ще багатьом речам (про які потім).
Однак у надрах Кабінету міністрів України зараз готується нова версія Закону України Про концесії, який може чи має відкрити «концесіонерам» шлях до «концесіонування», а по-суті приватизації, будь-чого – в тому і таких об\’єктів, як Підгорецький замок. Група, яка кинула оком на цей ще не приватизований ласий шматок не зупинилася.
Вони не відмовилися від плану, а лише хочуть ввести його в законне русло. Про неоціненну національну вартість пам\’ятки не йдеться, так само, як і про її значення для історичної пам\’яті народу, для його самоповаги чи виховання нових поколінь не кріпаків, які ходитимуть попідтинню під тими замками, в яких жируватимуть новітні магнати – головне «правильно» її «концесіонувати», тобто прихватизнути.
Тому потрібна вся можлива пильність громади, народних депутатів (дякую їм, а їх немало, які й пригальмували процес), ЗМІ. Мусимо самоорганізовуватись. І самоорганізовуємося. Ми знову доходимо до моменту, коли наші можновладці скидають маски, а за ними подобизна Ніколая Яновича Азарова, який перший «концесіознув» історичні пам\’ятки. Ніколай Янович просто безсмертний і сьогодні виступає під іншими прізвищами. Якими? На разі краще не припускати. Може таки одумаються. Хоча жадоба – справа нездоланна… Далі буде.