Україна опинилася у новій реальності.
Для України не має жодного принципового значення про що розмовляли вчора Путін і Трамп. Ключове для нас вони розмовляли і домовлялися протягом 40 хвилин.
Для порівняння останні розмови між Путіним та Обамою тривали 5-7 хвилин, під час яких Обама жорстко ставив кремлівського вбивцю на місце.
Зміна підходу у зовнішній політиці нової адміністрації, коли на заміну «цінностей» йдуть «інтереси» стали очевидними при аналізі 18 хвилинної інавгураційної промову Трампа: «Америка будуватиме партнерські відносини лиш з тими, хто зможе щось запропонувати навзамін.»
Ми опинилися в новій реальності, в якій епоха підтримки з боку США слабких держав, які гіпотетично можуть стати важливими союзниками, відходить у минуле. Аналогічні процеси зараз запущені і в Європейському союзі, який перебуває у стані внутрішньої лихоманки та трансформації. Тепер лиш жорсткий прагматизм «спочатку ви нам — тоді ми вам.»
Сильні держави співпрацюватимуть, вирішуючи свої інтереси за рахунок слабких держави, які перетворюються для них у ресурс.
Зміна вектору поведінки наших союзників від «альтруїсько-ціннісного» до «прагматично-раціонально-цинічного» для слабкої, економічно та політично не стабільної України, яка перебуває у стані внутрішньої та зовнішньої війни, дуже погана новина. Маємо оперативно звикати до нової реальності, в якому Україна для західного світу є важким балансом, що великі геополітичні гравці захочуть найближчим часом «розміняти» для отримання різних дивідендів.
Україні лишається два варіанти: або повторювати як мантру про «європейський вибір,» «візову лібералізацію» та «Америка нам допоможе,» або нарешті чесно визнати — ці сценарії зазнали краху. Ми ніколи не станемо ні членами ЄС ні такими повноцінними союзниками для США як Ізраїль чи Польща. Чим скоріше ми це усвідомимо і протверезіємо від геополітичних ілюзій, тим більше у нас залишиться часу для побудови сильної держави.
Побудова сильної держава означає прийняття «нового суспільного договору,» в рамках якого громадяни та еліта здатні говорити одним голосом на зовні та всередині. Це спільне вирішення важких питань, на які суспільство понад 25 років не хотіло шукати відповіді. Такі дії дадуть шанс перезапустити країну, в основі якої буде створення інноваційної економіки, реальна, а не популістична соціальна система, працюючі соціальні ліфти та дієва боротьба з корупцією.
Очевидно це буде зробити не просто. В першу чергу тому що робота в новій парадигмі реальності потребуватиме від українського суспільства та політиків «закопати сокиру війну всіх проти всіх» і сконцентруватися на співпраці. На жаль, ні влада ні суспільство повноцінно до цього не готова.
В погоні за «владою» та «встановленню контролю за ресурсами» політики продовжують використовують гострі теми, популізм та соціальну нестабільність для боротьби між собою. Нові-старі страшилки, які знову розкручуються в інформаційному просторі продовжують роз\’єднувати суспільство.
Останнім часом політики, знову починають розказувати як пенсійна та земельна реформи знищать Україну. Противники останньої, у своїх виступах чомусь забувають розказувати, що у світі лише 4 країни не мають ринку землі: Куба, Північна Корея, Конго і Україна. Достойна компанія, чи не так?
Також ніхто не акцентує увагу на тому, що штучний мораторій, який ініціював Анатолій Матвієнко на початку 2000 призвів до утворення кластера латифундистів, які переважно у не прозорий спосіб та використовуючи сірі схеми продовжують отримувати землю.
Ну і звісно без відкритого ринку землі до України ніколи не прийдуть інвестори, які будуть готові вкладувати кошти в індустріалізацію та побудову інноваційних підприємств. В такій ситуації ми приречені лишатися аграрною країною, яка виступатиме сировинною колонією для країн «золотого мільярда.»
Очевидно суспільство та влада повинні розпочати дискусію про можливе відкриття ринку землі, який зокрема включатиме встановлення обмежень на продаж обсягів в одні руки (наприклад не більше 100-200 гектарів). Але це можливо розпочати тільким тоді, коли буде консенсус у суспільстві та владі з цього питання. І лише після досягнення такого консенсусу таке рішення повинна прийняти Верховна Рада уже в цьому році.
Аналогічна ситуація стосується і пенсійної реформи. Сьогодні 75% пенсіонерів отримує мінімальну пенсію, а дефіцит пенсійного фонду країни складає 140 млрд. Очевидно систему потрібно міняти, тим паче, що з кожним роком кількість працюючих зменшується і солідарна пенсійна система через кілька років просто перестане функціонувати. Що робити в цій ситуації політики-популісти відповіді не мають.
Як це парадоксально не звучить, знаходження чесної спільної відповіді на вирішення цих не популярних питань, навіть ціною втрати власних рейтингів, у короткостроковій перспективі здатна консолідувати владу та суспільство і різко наблизитись до ключового завдання: побудови сильної та ефективної держави.
На жаль, політики не хочуть шукати точки дотику та домовлятися. Так діяти простіше — адже ламати не будувати. Тим паче подібних тем, які на перший погляд розєднують суспільство багато: «нова виборча система,» «право на володіння та застосування короткоствольної зброї,» «створення антикорупційних судів» тощо.
Цей варіант простіший та комфортніший адже дозволяє продовжувати звинувачувати один одного та займатися грою «ми за зміни без змін.» Результат очевидний продовження тотального зростання недовіри до всіх українських політиків, яке станом на сьогодні вже складає майже 60%.
При чому це стосується як «старих» так і «нових» партій. За останній рік люди перестали вірити красивим закликам, гнівним обвинуваченням та перманентним змаганням хто краще з активістів чи депутатів бореться з корупцією. Громадяни хочуть чесної розмови хочуть конкретних дій, які здатні змінити в першу чергу їх соціально-економічний стан.