Угорщина продовжує демонструвати обурення.
Причин безапеляційності офіційного Будапешта кілька. Це і безкарність, з якою угорська влада свого часу роздавала на Закарпатті угорські паспорти. І імперські фантомні болі за «великою Угорщиною», які відчувають на собі не лише Україна, але і Сербія, Румунія, Словаччина. І парламентські вибори, які пройдуть навесні 2018 року, під час яких для правлячої партії ФІДЕС буде принциповим зберегти домінуючі позиції у парламенті та політичному житті країни в цілому.
Наголошу, що Будапешт розпочав дипломатичну атаку на закон «Про освіту» ще на стадії проекту, погрожуючи погіршенням відносин, порушивши питання на рівні Ради Європи та ООН та одноголосно засудивши його голосами власних парламентаріїв. Проте торпедування зближення з ЄС – швидше блеф, оскільки європейську перспективу нашої держави (тобто можливість її вступу до ЄС) нині не визнають і «старші товариші» Угорщини по Європейському Союзу. Наївно вважати, ніби наша країна зуміє подати заявку ще за прем’єрства Віктора Орбана.
Практично єдина реальна загроза – це відмова Угорщини від консолідованої позиції ЄС стосовно санкцій проти Росії, однак нині подібний демарш виглядає маловірогідним. Попри критику угорської внутрішньої політики Брюсселем, Будапешт не наважується йти проти генеральної лінії Європейського Союзу.
Пропозиція угорського міністра людських ресурсів Золтана Балога міністру освіти та науки Лілії Гриневич терміново зустрітися у Берегово на Закарпатті виглядає прикладом дипломатичного тиску. Воно й не дивно: Будапешт намагається максимально швидко нав’язати Києву власне бачення розв’язання конфліктної ситуації, ніби забувши про давню істину «Юпітере, ти гніваєшся, отже, ти не правий».
Україна, тим часом, проходить болісний, проте необхідний курс сучасної дипломатії, тісно пов’язаний з прагненням захищати свої національні інтереси. Виходить не завжди гармонійно та впевнено, але вчитися необхідно – світ найближчим часом не стане україноцентричним, а імперське минуле сусідів України раз по раз нагадуватиме про себе.