Коли зникають звичні орієнтири.
Правильність вибору позиції в нинішній кризовій ситуації визначається двома доволі ризикованими та іноді навіть суперечливими вимогами – здійснити трансформацію України, при цьому не втративши чи хоча б зберігши в основному її суверенітет (конституційний, територіальний, економічний, політичний, соціальний, культурний, інформаційний, духовний і т.д.)
Проблемність виконання першої вимоги зумовлена тим, що трансформації опирається більшість правлячого класу України на чолі з олігархом-Президентом та за підтримки інших олігархів. Проблемність виконання другої вимоги зумовлена тим, що збереження суверенітету України суперечить довгостроковим інтересам російського правлячого класу і не дуже підтримується правлячими класами Європи та США.
Складність виконання цих вимог полягає у тому, що їх виконувати потрібно на всіх рівнях одночасно: геополітичний; антиколоніальний; антиолігархічний; соціально-економічний; національний; громадянський. Відмова від якого-небудь рівня означає, що саме цей рівень призведе згодом до відкату (архаїзації чи реставрації) на інших рівнях.
Отже, на сьогодні ми маємо зіткнення всередині однієї політичної групи чи навіть всередині індивідуальної свідомості чотирьох різних двох-ходових установок змістовної дії: 1) поновлення олігархічного консенсусу без зміни влади; 2) поновлення олігархічного консенсусу через зміну влади; 3) знищення олігархічного консенсусу за рахунок укладення нового суспільного договору (конституанта на основі громадянського консенсусу) без зміни влади; 4) знищення олігархічного консенсусу за рахунок укладення нового суспільного договору (конституанта…) через зміну влади.
Відтак ми маємо дуже складну ситуацію порозуміння в кризовій Україні. Не всі, хто виступає за зміну влади, прагнуть знищити олігархічний консенсус, і навпаки – не всі, хто прагне знищити олігархічний консенсус, виступає за зміну влади. Не всі, хто виступає за укладення нового суспільного договору, прагне зміни влади, і навпаки – не всі, хто прагне зміни влади, виступає за укладення нового суспільного договору.
Тобто суспільно-політичні установки перестали бути одноходовими. Вони стали, як мінімум, двох-ходовими. Більше того, ці позиції ще й маскуються. Перша позиція маскується під третю. Друга позиція маскується під четверту.
Окрім того, до способу реалізації змісту вищевказаних позицій відноситься також інструментальний контекст позицій: 1) Все здійснити винятково легальним та інституційним чином; 2) Все здійснити шляхом мирного протесту, тобто легітимним, не дуже легальним та епізодично інституційним чином; 3) Все здійснити шляхом радикальним (зокрема шляхом громадянської війни), тобто напівлегітимним, нелегальним та неінституційним чином.