Шпигунський скандал: нервова реакція президента

У росіян зовсім інші звичаї ставлення до архівів.

Теоретично можна допустити, що у 2007 році, не будучи допущеним на територію РФ, і будучи людиною амбіційною та впертою, Петро Порошенко намагався «парєшать» питання на місці. Цілком вірогідно, що під час з’ясування обставин росіяни могли запропонувати йому написати заяви, щоб пояснити причини та обставини візиту в Росію. Могли спровокувати написати і якісь особисті зобов’язання.

Принаймні в тому, що оприлюднене, і що можна роздивитися, нічого кримінального я не бачу. Від України Порошенко не зрікається, працювати на Росію не погоджується. На той час між спецслужбами України і РФ існував формальний договір не працювати одна проти одної (про обіцянку не шкодити інтересам РФ – на той момент це була державна політика України). Поважати закони країни, яку відвідуєш, це навіть без додаткових заяв зобов’язання будь-якого іноземця. Мені наприклад, доводилось писати гарантійні листи владі США та Великобританії, що особи, про візи для яких я клопотав, будуть поважати закони і конкретно — імміграційне законодавство.

Інші факти і «факти», а також їх спростування – це від лукавого. Хто знає, про якого сина, і яких родичів якої його дружини могла йти мова в гіпотетичних заявах Порошенка в 2007? Хто хоче спробувати розібратися – будь ласка. У мене інформації немає.

Двозначним є лише сам факт існування (якщо вони існують) власноручних заяв народного депутата, а нині президента України в архівах російських спецслужб.

Але це і є той момент, який особисто у мене викликає найбільший скепсис стосовно справжності того, що оприлюднене. У росіян зовсім інші звичаї ставлення до архівів та документів спецслужб, ніж ті, до яких привчений український політикум. Хто може пригадати інші випадки оприлюднення оригіналів власноручних документів українських політиків з архівів чи оперативних справ російських спецслужб?

Коли у росіян хтось зі своїх відкриває рота, його, як правило, вбивають.

Звичайно, росіяни займаються різними інформаційними провокаціями. Але завжди так, щоб мати можливість спростовувати власну причетність. А як ти спростуєш її цього разу, коли йдеться про документи, що офіційно подавалися до прикордонної служби, яка в Росії, за радянською традицією, є структурою ФСБ?

Далі. А навіщо росіянам показувати ці документи? Якщо Порошенко був їх агентом, то це просто неприпустимо. Спецслужби не займаються помстою колишнім агентам, навіть якщо на якомусь етапі ті припиняють співпрацю. Припускаю, що в окремих випадках можуть спробувати ліквідувати відступника. Але розповідати на увесь світ, що мав на когось компромат, чи там опосередковано визнавати, що хтось був твоїм агентом – це нонсенс. Помста російських спецслужб навіть до якоїсь міри посилює імідж Порошенка – ворог зрозумів, що не зможе використати його для своїх інтересів.

Спецслужби – інституції дуже раціональні. А єдиний раціональний мотив подібних дій проти Петра Олексійовича – завдати йому іміджевих втрат. Проте ця версія також не витримує критики, до виборчих перегонів в Україні ще надто довго, а для провокації чи то масових вуличних акцій або усунення Порошенка від влади в рамках якихось правових процедур оприлюдненого, як на мене, явно недостатньо.

Тому я схильний вважати, що чергова «криза» породжена радше якимись політичними колами в Україні, ніж спецслужбами.

Адміністрація президента України зреагувала, як на мене, нервово. Президент іноді тижнями ігнорує справді важливі події. А тут впродовж пари годин після появи повідомлення, десь між першою та другою годинами ночі у вихідні дні маємо заяву прес-служби АПУ. Чому відмовляти собі у сні через те, що називаєш брехливою вигадкою чи фейком?

А тут, як на мене, і прес-служба АПУ і організатори «витоку» документів мислять десь однаково: шанси Петра Олексійовича не те, що перемогти на наступних виборах, а навіть вийти в другий тур стають все більше примарними.

Причина такого становища очевидна: Порошенко кожним своїм президентським днем намагається переконати нас, що не діє в інтересах українського народу. Тому у декого з’являється спокуса показати мені здається у цьому конкретному випадку щонайменше частково вигадану історію про те, на який народ міг би працювати Петро Олексійович.

Але навіть якщо ця історія є цілковитою неправдою – це вже навряд чи щось змінить. Як і опівнічні прес-релізи АПУ про те, в якому році одружився Олексій Порошенко.

Джерело