Українці постійно не готові до їх здійснення.
Останній круглий стіл змусив мене відчути це дуже жорстко. 6 червня в Українському гуманітарному інституті відбувся круглий стіл «Розвиток інноваційних систем в контексті Євроінтеграції», де я мав змогу не лише виступити, але і послухати аналіз досвіду та бачення проблем з інноваціями в Україні.
Перш за все, що таке інновація?
Почнемо з того, що інновації це зовсім не те уявлення, як його собі мислять зазвичай – ідея, новітній продукт в галузі техніки, технології, організації праці, управління, а також у інших сферах наукової та соціальної діяльності, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, є кінцевим результатом системної інноваційної діяльності.
Інновація це модель зміни соціуму, що складається з доволі непростих та конфліктогенних елементів, процесів і навіть цілих реальностей, які важко поєднуються. Інновація виникає тоді, коли це поєднання відбувається, а воно відбувається не завжди. Безліч відкриттів, винаходів, нових товарів і нових підходів так і не стали інноваціями.
Інновація це принципово несистемна діяльність. Якщо ви зробили інноваційну систему, то інновацій там вже нема і ніколи не буде. Там будуть еволюція, покращення, удосконалення – але не інновації.
Побудувати інноваційну систему можливо лише в одному випадку – якщо ми жорстко обмежимо розуміння інновацій, наприклад як нових товарів (послуг) чи нових технологій, звузимо сферу їх виникнення і жорстко задамо позицію управління цим процесом. В інших випадках інноваційні системи просто неможливі або ж ми будемо змушені називати інноваційними системами власне системи розвитку – розгалуження, урізноманітнення позитивних тенденцій на покращення чи реформи за чужими зразками.
Інновація це лише те, що змінює реальність, особливо, соціальну реальність. Не всякий винахід може стати інновацією, навіть якщо він щось удосконалює чи оптимізує.
Отже розуміння «інновації» складається з декілька моментів:
1) Інновація є наслідком масштабного виклику, відтак базується на свідомій установці мислення на надзусилля по досягненню інакшого як відповіді на цей виклик, тобто інновація суб\’єктивна за походженням, а не об\’єктивна, інновація унікальна і не може бути систематизована, поставлена на конвеєр тощо;
2) Ця установка на інакше має породити нове уявлення, нову ідею, новий підхід, винахід, відкриття, новий товар (послугу), нову соціальну структуру, новий тип соціальних відносин (комунікації), які претендують на те, щоб породити інакше в соціумі, тобто в якомусь аспекті докорінно змінити цей соціум, відтак інновація об\’єктивується і соціалізується винятково через соціальний конфлікт;
3) Інакше в соціумі через конфліктну появу нових уявлень, установок, орієнтацій, мотивацій має бути з часом прийняте цим соціумом в якості позитивної перспективи, яка лише ретроспективно бачитиметься як прорив чи поступальний розвиток, тобто інновація позитивно проспектує соціум, збільшує різноманітність, породжує нові напрямки розвитку, дає нові способи виживання та щастя через докорінну зміну соціуму.
Якщо якоїсь з цих вимог не дотримано, то ми маємо справу з проблемною чи сумнівною інновацією, або, скоріш за все, не з інновацією взагалі.
Проаргументуємо кожен пункт.
Перший пункт. Не всяка комбінація умов, яка призводить до чогось нового, може стати інновацією, якщо вона не виникає як суб\’єктивне надзусилля відповіді на виклик через прорив до інакшого і радикальну зміну соціуму.
Наприклад, «чорнобильска зона» це інновація чи ні? Давайте згадаємо визначення причин чорнобильської аварії в СРСР: «авария явилась следствием маловероятного совпадения ряда…». Тобто інновація в принципі не може бути наслідком малоймовірного збігу чого-небудь в об\’єктивному плані.
Так, іноді відкриття чи винаходи можуть бути випадковими. Але випадковим може бути саме таке відкриття чи саме такий винахід, а не відкриття чи винахід взагалі. Щоб винахідник чи дослідник отримали винахід чи відкриття, вони мають не тільки прикласти зусилля свого мислення, але ще і розпізнати результат як значимий. Тобто можна відкрити не те, що збирався, чи винайти зовсім інше, ніж хотілося, але винахід чи відкриття в принципі відбудеться лише тоді, коли є мислительна установка не винахід чи відкриття як реалізації відповіді на масштабний виклик.
Ледар чи ідіот може випадково зробити відкриття чи винахід, але інновацією його може зробити персоналізована чи корпоратизована позиція, яка побачить у цьому відповідь на масштабний виклик через прорив до інакшого та докорінної зміни суспільства. Відсутність цього уявлення в українців призводить до невизнання інноватора як центральної особи інновацій.
В цьому сенсі Павло Скоропадський – майбуть чи не єдиний з українських політиків, якому вдалося за менше, ніж рік, закласти таку кількість інновацій, що навіть сьогодні ми не всі з них реалізували: розробка програм та проектів індустріалізації України, творення академії наук, українізованої освіти, електрифікації України (яку потім привласнили більшовики), державницьких культурних кодів та артефактів, територіальної схеми України, розробка проекту київського метро, розробка теорії української держави (Донцов та Липинський, яких від запросив), творення довгострокової політики відносно земельного ринку (реалізація якої навіть сьогодні була би проривом), ініціювання безлічі напрямків стратегічних досліджень, які уособлені запрошеним ним Вернадським (який потім їх здав більшовикам).
Жоден український політик ні до нього, ні після нього не був настільки інноватором. Фінал сумний – український народ, відмовившись від власного інноватора, змушений був потерпати від більшовицьких насильницьких інновацій з великими жертвами та втратою незалежності. «Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм…» (Мрк. 6:4)
Другий пункт. Результат мислительної установки на інакше може бути не сприйнятий в соціумі, і відтак не стати інновацією. Наведу три приклади.
Кінематограф вперше був винайдений в Одесі Іосифом Тимченко в 1893 році за три роки до братів Люм\’єрів. Але українці не розпізнали це як інновацію, не скористалися цим винаходом для його соціалізації, бізнесового та культурного використання. Відтак відкриття кінематографу справді зробив Тимченко, але інновацію «кінематограф» здійснили брати Люм\’єри.
X-проміння було відкрито практично одночасно Вільгельмом Конрадом Рентгеном та Іваном Павловичем Пулюєм. Рентген надавав значення фактам, при цьому лише Пулюй здійснив пояснення та вказав на способи використання. Але німецький соціум сприйняв відкриття Рентгена значно позитивніше і більш активно, ніж український соціум – відкриття Пулюя.
Вперше гелікоптер був створений та випробуваний Ігорем Сікорським під час його навчання в Київському Політехнічному інституті в 1908-1912 роках. Але лише в США, куди Сікорський виїхав у 1918 році, він зміг здійснити «гелікоптерну інновацію».
Відсутність у українців чутливості до інновацій, нерозпізнання чи відторгнення їх призводить до втрати розвиткових стимулів, до занедбаної історичної долі, до поневіряння та руїн всередині чужих цивілізаційних проектів.
Третій пункт. Не всяке відкриття чи винахід, навіть сприйняті суспільством, можуть стати інновацією, тобто породити позитивну перспективу та втриматися в якості інновації надалі.
«Гібридна війна Путіна» це інновація чи ні? З точки зору розуміння перших двох пунктів – так. З точки зору третього – ні. У цієї війни немає позитивної перспективи для жодної зі сторін.
Тобто, щоб побачити власне інновацію в якихось винаходах чи відкриттях, потрібно розуміти соціо-гуманітарний контекст в перспективі.
Курчатов та Опенгеймер винайшли не зброю масового знищення – вони винайшли зброю абсолютної сили, яка призвела до принципово нового стану світу – «ядерного стримування», коли наявність абсолютної зброї змушує шукати компроміси. В цьому їх інновація, а не власне у самій бомбі.
Саме відсутність налаштування на позитивну перспективу від інноваційних змін призводить в Україні до орієнтації повсякчас на минуле, а не на майбутнє, до героїзації стихійної боротьби, а не інноваційної діяльності.